Искать в этом блоге

среда, 30 мая 2018 г.

Підтримка від німецької компанії GIZ

Чугуївська централізована бібліотечна система щиро дякує німецькій національній компанії GIZ за підтримку. Саме завдяки їй Чугуївська міська бібліотека для юнацтва отримала нову техніку: 3 новеньких комп'ютери, веб-камери, колонки, гарнітура, проектор Асеr X118H, екран переносний на тренозі Avlek, програмне забезпечення. Тепер ми зможемо запрошувати до себе ще більше молоді і користувачів для  навчання,професійного розвитку, на різноманітні зустрічі, майстер-класи , бібліотечні заходи та  мультикультурного творчого спілкування студентської та наукової молоді .
#GIZ #німецьканаціональнакомпаніяGIZ









вторник, 29 мая 2018 г.

Міжнародний день захисту дітей – це одне з найстаріших міжнародних свят. За однією із версій, у 1925 році Генеральний консул Китаю в Сан-Франциско зібрав групу китайських дітей-сиріт і влаштував для них святкування Дуань-у Цзе (Фестиваль човнів-драконів), яке якраз припала на 1-ше червня. Завдяки щасливому випадку цей день збігся із часом проведення «дитячої» конференції в Женеві.

Рішення про відзначення Міжнародного дня захисту дітей саме першого червня прийняла Міжнародна демократична федерація жінок у листопаді 1949 року. Перший Міжнародний день захисту дітей було відзначено ще в 1950 році.
ООН підтримала ініціативу федерації та оголосила захист прав, здоров’я і життя дитини одним із пріоритетів у своїй діяльності.


В Україні цей день відзначається із 1998 року. У 1991 році Україна приєдналася до Конвенції ООН про права дитини, згідно з якою кожна держава зобов’язана поважати та заохочувати право дитини на всебічну участь у культурному і творчому житті, забезпечувати їй повноцінне дозвілля й відпочинок та сприяти наданню для цього відповідних можливостей.
Проте сьогодні перед Україною постають нові виклики у сфері захисту прав дітей у зв’язку з ескалацією насильства, бойових дій на території областей нашої держави.
Кожна дитина має повне право бути захищеною, розвиватися й навчатися для кращого майбутнього. І сьогодні – це не лише веселе свято для самих дітей, а й нагадування суспільству про необхідність захищати права малечі, прагнути, щоб усі діти росли щасливими і в майбутньому стали хорошими батьками і громадянами своєї країни.Джерело: pon.org.ua
Прагнемо, щоб наші діти росли здоровими та радісними, прославляли свій рід і рідний край.
Закликаємо всіх, не лише сьогодні, але й кожного наступного дня зігріти теплом і любов’ю кожне дитяче серце, об’єднати зусилля заради майбутнього, і тоді маленькі громадяни виростуть достойними людьми, справжніми патріотами й неодмінно стануть гордістю України.

пятница, 25 мая 2018 г.

"Сприяння творчо-обдарованих жінок у розбудові креативної економіки міста "

Бібліотекарі Чугуївської ЦБС взяли участь у навчальних модулях в рамках проекту "Сприяння творчо-обдарованих жінок у розбудові креативної економіки міста " що реалізується виконавчим комітетом Чугуївської міської ради  спільно з АМУ, який проходив 18.05 та 25.05 . Дякуємо Наталії Яковлевій за вагомі знання в сфері креативної економіки, чекаємо на нові зустрічі!










среда, 16 мая 2018 г.

Відзначаємо День Європи в Україні 

День Європи в Україні відзначають у третю суботу кожного травня. Вперше заходи, присвячені цьому дню, проводилися в 2003 році. Відзначення цього дня - ще одна можливість для мешканців України долучитися до європейських цінностей.


Відправною точкою на шляху до встановлення Дня Європи вважається Декларація Шумана.

9 травня 1950 року в Парижі міністр закордонних справ Франції Робер Шуман закликав Францію, Німеччину та інші європейські країни об'єднати їхні вугільну та сталеливарну галузі промисловості (основи нарощування військової техніки) та віддати їх в управління новій наднаціональній структурі. Це стало «наріжним каменем Європейської федерації. Завдяки об'єднанню економічних зусиль і розподілу досягнутих результатів європейські країни уникнули накопичення військової могутності одна проти одної, що і забезпечило мир в Європі.

У День Європи жителі України відзначають день спільних цінностей, спільної історії всіх націй континенту.

До речі, у 1887 році в Закарпатті (яке тоді перебувало у складі Австро-Угорщини) у Верхнетисянськой улоговині на правому березі Тиси було встановлено двометровий геодезичний знак, що позначає географічний центр Європи.

Координати цього географічного центру Європи: 47° 56'3" північної широти і 24° 11'30" східної довготи.
 

https://ula.org.ua/255-programi-proekti/3219-proekt-vse-pro-yevropu-chytai-slukhai-diznavaisia-v-punktakh-ievropeiskoi-informatsii


Подорожуємо Європою разом з бібліотекою ! 

понедельник, 14 мая 2018 г.



147 років від дня народження видатного українського письменника-новеліста Василя Стефаника (1871-1936 рр.).

“Від гір земних до небозводу,
Від піль широких до синіх рік,
Великий сину свого народу,
Живи і слався, слався повік!” 
М.Петренко
Василь Стефаник (1871-1936) Майстер психологічної новели «Як коротко, сильно і страшно пише ця людина.» 
Народився 14 травня 1871 року в селі Русів Івано-Франківської області в сім’ї заможного селянина. У 1880 р. батько віддав до другого класу початкової школи в Снятині. Навчався у Снятинській міській школі, потім у польських гімназіях у Коломиї та Дрогобичі. Був виключений з Коломийської гімназії через участь у «Покутській трійці». По закінченні Дрогобицької гімназії вступив до медичного факультету Краківського Університету. Поступово втрачав зацікавлення медициною і зрештою у 1900 покинув університет. 
У 1904 р. одружився на дочці священика Ользі Гаморак мав трьох синів. У 1910 р. перейшов батьківський спадок у рідному селі, куди він переїхав і де прожив до кінця життя. 
Перші літературні спроби припадають на роки навчання в гімназії; 1897 в чернівецькій газеті «Праця» надруковано кілька його новел з життя покутського села. 
Засновує читальні «Просвіти», як член Радикальної партії агітує на виборах, виголошує палкі промови на вічах, 1908–1918 працює послом австрійського парламенту. 
1916 Стефаник повертається до літературної творчості, яка триває до 1933. Радянський уряд з пропагандивною метою призначив йому в 1928 персональну пенсію, від якої, Стефаник у 1933 відмовився, коли довідався про штучно створений голод і переслідування української інтелігенції. Внаслідок чого його в УРСР аж до 1939 перестали згадувати. 
Відтоді його видають сфальшовано, представляючи як прихильника радянського ладу. Помер 7 грудня 1936 року.

 Твори : 
MORITURI, Амбіції, Ангел, Вечірня година, Вовчиця ,Воєнні школи ,Гріх, Давня мелодія, Діти, Діточа пригода ,Дорога ,Засідання ,Злодій, Камінний хрест ,Катруся ,Кленові листки, Лан ,Майстер, Марія ,Межа, Новина ,Осінь, Палій ,Підпис ,Побожна ,Портрет, Похорон, Санчата ,Скін ,Сон ,Сини, Стратився, Суд ,Такий панок, У нас все свято, Шкільник ,Шкода

https://library.zu.edu.ua/news.html
Джерело: http://ukrclassic.com.ua/katalog/s/stefanik-vasil/2311-vasil-stefanik-biografiya-skorocheno Бібліотека української літератури © ukrclassic.com.ua

четверг, 3 мая 2018 г.

4 ТРАВНЯ — 130 РОКІВ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ МИКОЛИ ОЛЕКСІЙОВИЧА ГРІНЧЕНКА (1888–1942), УКРАЇНСЬКОГО ФОЛЬКЛОРИСТА, МИСТЕЦТВОЗНАВЦЯ
Коли згадується прізвище «Грінченко», то насамперед зринає у пам’яті кожного постать автора Тлумачного словника української мови, просвітителя й захисника рідного слова. Втім, внесок іншого Грінченка — Миколи Олексійовича — у розвиток національної музичної культури й історичної пам’яті теж важко переоцінити. Адже Микола Грінченко — видатний український музикознавець і фольклорист був удостоєний звання «заслужений діяч мистецтв УРСР» ще у далекому 1941-му. А впродовж 1925–1928 років і геть був ректором Музично-драматичного інституту в Києві, згодом працював професором Київської консерваторії.
Він стояв на сторожі українського симфонізму
Він видав низку фундаментальних праць з історії української музики. У них він, зокрема, обстоював природний симфонізм української музичної культури, визначивши його як «безперервність музичної свідомості, коли жоден елемент не мислиться і не сприймається як незалежний серед решти».
Народився Микола Грінченко 22 квітня (4 травня за новим стилем) 1888 року у Києві в родині робітника заводу «Арсенал». Батько Миколи був музично обдарованою людиною, співав у хорі Київської опери, згодом став її хормейстером.
Початкову музичну освіту (хоровий спів, диригування, фортепіано) хлопець здобув у Придворній співацькій капелі у Санкт-Петербурзі, де навчався у 1897–1901 роках. Повернувшись до Києва, він закінчив реальне училище, а 1912 року — музичне училище Російського музичного товариства. Першу наукову працю — «Українська музика та її представники» (рос. «Украинская музыка и ее представители») — Микола Грінченко опублікував у 1908–1909 роках у Тамбові в журналі «Баян».
Микола Грінченко спочатку закінчив один курс історико-філологічного факультету Київського державного українського університету. А вже у 1918–1921 роках навчався на історико-філологічному факультеті Кам’янець-Подільського державного українського університету, ставши його дійсним студентом 25 листопада 1918 року. Під керівництвом В’ячеслава Претра (відомого тоді вченого, зокрема у галузі первісних музичних культур) Микола Олексійович написав дипломну роботу. Від 1921 року Грінченко був лектором історії музики у Кам’янець-Подільському інституті народної освіти, створеному на заміну університету. Тут уперше розробив і почав читати курс історії української музики.
У 1922–1934 роках він — викладач історії музики й народної творчості Музично-драматичного інституту імені Миколи Лисенка у Києві (у 1925–1928 роках був його ректором). Грінченко читав усі музично-історичні курси, що стосувались української, російської, західноєвропейської музики, вперше почав викладати тут курси історії опери, музичної критики, наукознавчі курси: музичної історіографії (за висловом Грінченка, «історії музики») та історії української музичної фольклористики.
Завдяки педагогічній діяльності Миколи Олексійовича надбанням інститутських музично-історичних курсів стала низка прогресивних здобутків тогочасного українського та західноєвропейського музикознавства. В атмосфері посилення позицій Асоціації пролетарських музикантів України в українській музичній культурі Микола Олексійович був змушений 1928 року залишити посаду ректора й до 1934 року працював в інституті проректором з навчальної роботи.
У 1934–1937 Микола Грінченко (після розділення Музично-драматичного інституту на театральний інститут і консерваторію) працює професором Київської консерваторії.
У 1930-х роках Грінченко був звинувачений у «буржуазному націоналізмі». Зокрема, 1934 року у журналі «Радянська музика» зазначалося, що «він має негайно викрити свої націоналістичні погляди» та «треба негайно усунути той вплив, який має Грінченко на студентську молодь». Наслідком таких звинувачень став арешт Грінченка, позбавлення роботи, нігілістична критика творчого доробку науковця аж до 1938 року. Внаслідок цих тяжких випробувань учений захворів на туберкульоз.
У 1938–1942 роках Микола Олексійович був науковим співробітником Інституту українського фольклору АН УРСР, а 1942 року — директором Інституту народної творчості та мистецтв АН УРСР (нині Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені М. Т. Рильського НАН України), який під час евакуації перебував в Уфі.
Наукові інтереси Грінченка зосереджувалися на питаннях історії української музичної культури, національного пісенного фольклору, наукового музикознавства тощо. Автор праць: «Історія української музики» (1922), «Нарис історичного розвитку української народної музики» (опубліковано 1947), «Український романс», «Українська народна інструментальна музика», «Українські народні думи», «Коломийки», «Українські радянські народні пісні» та інші (усі опубліковано 1959). Микола Олексійович наполегливо працював і над створенням «Українського музичного словника», який, на жаль, не вдалося опублікувати.
А ще Микола Грінченко — автор численних нарисів про творчість українських композиторів: Миколи Лисенка, Якова Степового, Кирила Стеценка, Миколи Леонтовича, Михайла Вериківського, Левка Ревуцького та інших.
Серед його доробків є розвідки «Гайдамаки» Кирила Стеценка» (1922), «Шевченко і музика» (1941), «Українська тематика у творчості Михайла Глінки» (1959) та інші.
Помер Микола Олексійович 27 листопада 1942 року на чужині — в Уфі. Втім, 1953 року стараннями небайдужої мистецької громадськості він був перепохований у Києві на Байковому кладовищі. Так уже склалося, що нині поруч із місцем його останнього спочинку стрімко біжать авто вулицею його імені, наповнюючи довкілля симфонією новітньої України.
Підготував Ярослав ШЛАПАК, Укрінформ                http://dua.com.ua/culture/item/3845-vin-stoyav-na-storozhi-ukrajinskogo-simfonizmu.html