«Великий Ілля Рєпін »

«Великий Ілля Рєпін »: до 176-річчя від дня народження Іллі Рєпіна

 Ілля Юхимович Рєпін народився 24.07.(5.08)1844 року в місті Чугуїв на Харківщині, Україна, у родині військового поселенця. Початкові навички живопису отримав від чугуївських іконописців. У 1863-1871 роках навчався в Петербурзький академії мистецтв. Регулярно брав участь у виставках передвижників. Писав портрети, жанрові та історичні картини.

 

Життя і творчість І. Ю. Рєпіна тісно були пов’язані з Україною. Художник знав українську мову і історію українського народу. Про це свідчить величезне панно І. Ю. Рєпіна «Запорожці пишуть листа турецькому султану». Рєпін був членом журі комісії зі спорудження пам’ятника Т. Г. Шевченку. Ілля Юхимович високо цінував особистість Шевченка, називаючи його «апостолом свободи». Він написав аквареллю «Прометея» з поеми Т. Г. Шевченка «Кавказ». Також І.Ю. Рєпін став членом – засновником товариства з охорони витончених мистецтв ім. В. Верещагіна в місті Миколаїв. Він був почесним членом Київського літературно-артистичного товариства та Київського товариства старожитностей і мистецтв.

 

Жив в Москві і Петербурзі, останні роки життя – в Куоккале, на Карельському перешийку. Там він помер в 1930 році. Зв’язок із рідним містом, Слобожанщиною й Україною Ілля Рєпін намагався зберігати до кінця життя, а українські мотиви посідали важливе місце у творчості художника.

 

З Україною Ілля Рєпін був пов'язаний не тільки походженням, але й чуттєво. Він був закоханий в українську природу, людину, фольклор та висував проблему українського стилю в мистецтві. До друзів Іллі Рєпіна належали українські діячі: Д. Яворницький, М. Мурашко, М. Кропивницький, Є. Чикаленко й багато інших. Його учнями були М. Пимоненко, О. Мурашко, І. Макушенко, Ф. Красицький, С. Прохоров та інші. Він підтримував діяльність рисувальних шкіл у Києві М. Мурашка, у Харкові. Взяв участь у заходах зі спорудження першого в Україні пам'ятника Т. Шевченку. Після здобуття Фінляндією незалежності від Росії Ілля Рєпін не захотів переїжджати до Москви і Петербурга, згодом більшовики також перекрили шлях і до України. 1919 року Рєпін подарував фінському Товариству художників 23 картини російських художників, які не підтримали більшовицького перевороту. Так було покладено початок знаменитій колекції “Атенеум”.

 

Помер художник Ілля Юхимович Рєпін 29 вересня 1930 року у своїй віллі “Пенати” в невеличкому фінському селищі Куоккала. За заповітом, тіло мали поховати в рідному Чугуєві, але через більшовицьку владу в східній Україні, вдова художника вирішила поховати чоловіка в парку поблизу від будинку і пагорба, який Ілля Рєпін називав Чугуєвою гіркою. З матеріалами книжково-ілюстративної виставки «Великий Ілля Рєпін » можна ознайомитись протягом серпня в юнацькій бібліотеці

 

можна ознайомитися протягом серпня у юнацькій бібліотеці (вул.Харківська, буд.33).

30 років Декларації про державний суверенітет України. Витоки незалежності.

«Витоки незалежності». Книжкова виставка до 30-ї річниці прийняття Декларації про державний суверенітет України

16 липня 1990 року Верховна Рада України прийняла Декларацію про державний суверенітет України, зробивши перший крок до відновлення історичної справедливості, відродження української державності як ідеї соборності українського народу та його земель.

Декларація визначила основні політичні, економічні, соціальні цілі та довгострокові перспективи розвитку Української держави, відкривши новий етап в історії нашого народу, заклавши підґрунтя для прийняття 24 серпня 1991 року Акта проголошення незалежності України, який разом з державним суверенітетом був підтверджений волевиявленням народу на Всеукраїнському референдумі в грудні того ж року.

До 30-ї річниці прийняття Декларації про державний суверенітет України в бібліотеці для юнацтва розгорнуто книжкову виставку «30 років Декларації про державний суверенітет України. Витоки незалежності» із циклу тематичних експозиційних заходів на відзначення ювілейних дат.

На виставці представлені історичні нариси вітчизняних і зарубіжних авторів, збірники наукових праць, хрестоматії, які висвітлюють цю доленосну подію в історії нашої держави й дають цілісне уявлення про основні віхи становлення її незалежності.

Ознайомитися з виданнями, представленими на виставці «30 років Декларації про державний суверенітет України. Витоки незалежності.», можна до 26 серпня цього року у читальній залі бібліотеці для юнацтва Чугуївської ЦБС.

Джеймс Олдрідж (англ. James Aldridge; 10 липня 1918, Свон-Хілл, Австралія) — австралійський письменник.

Джеймс Олдрідж народився 10 липня 1918 року в містечку Вайт-Гілз, що в австралійському штаті Вікторія. Навчався в комерційному коледжі в Мельбурні. В 1938 році переїхав в Англію й почав журналістську діяльність. Під час Другої світової війни працював журналістом та військовим кореспондентом. Став відомим завдяки своїм романам про неіснуючий австралійський штат Святої Єлени (St. Helen).

Постійним захопленням письменника було мистецтво, зокрема література. Джеймс Олдрідж прекрасно знав усю європейську літературу, а також американську й австралійську.

В 1957 році Олдрідж побував в Радянському Союзі. Відпочиваючи на Чорноморському узбережжі Кавказу він написав оповідання «Останній дюйм». Радянські читачі вперше ознайомилися з цим оповіданням зі сторінок журналу «Огонек», № 37, 1957 р. Українською мовою оповідання надруковано в збірці Дж. Олдріджа «Хлопчик з лісового берега», Київ, Дитвидав, 1959. Сюжет оповідання ліг в основу однойменного кінофільму, створеного на кіностудії «Ленфільм», 1959.

Також письменник побував в Україні, у Києві, зустрічався з читачами, давав інтерв'ю. 11 березня 1964 року київська «Робітнича газета» надрукувала статтю «І в мені частка України». У ній Джеймс Олдрідж писав: «Україна нагадує мені країну мого дитинства Австралію. На мою думку, будь-який український хлопчик може впізнати себе в героях моїх дитячих оповідань».

В австралійському циклі своїх оповідань Джеймс Олдрідж із великою майстерністю передає дитячу психологію, розкриваючи духовний світ підлітка Едгара. У невеличких творах Олдрідж намагався показати майже неймовірні можливості людини, її красу й силу. Про своє оповідання "Останній дюйм" письменник сказав, що це оповідання — насправді метафора, а його суть полягає в тому, щоб вчасно зупинитися, не перейти межі. Письменника приваблює тема людини, що в драматичних обставинах перемагає відчай. Романи Олдріджа тяжіють до жанру героїчної епопеї, вони реалістично відображають і складний шлях людини до нових обріїв, і трагедію людини, що їх утратила.

Через усе життя проніс повагу до простих людей, любов до природи, захоплення мисливством і риболовлею. І сьогодні його оповіданнями захоплюються дорослі й діти.

Твори Олдріджа перекладено 40-ма мовами. Крім романів та оповідань він пише також нехудожні тексти та працює на телебаченні. В 1972 році Організація Міжнародних Журналістів (Organisation of International Journalists) нагородила його золотою медаллю за його журналістську працю.

За його романом Ride a Wild Pony студія Уолта Діснея зняла фільм, а по мотивам My Brother Tom було знято телесеріал.

Книги талановитого письменника ви можете отримати на абонементі юнацької бібліотеки, де на вас чекає книжкова виставка, присвячена Дню народження Джеймса Олдріджа.

10 июля 1871 года родился Валентен Луи Жорж Эжен Марсель Пруст – французский писатель, новеллист и критик, представитель модернизма в литературе.

Марсель Пруст — один из самых противоречивых писателей XX столетия. Его великое произведение «В поисках утраченного времени», составленное из нескольких отдельных романов, до сих пор вызывает споры любителей литературы и критиков. Кроме того, Пруст по праву считается наиболее ярким представителем течения модернизма во французской литературе.

ЭКРАНИЗАЦИИ

– «Любовь Свана» (1983);

– «Обретённое время» (1999);

– «Пленница» (2000).

ЦИТАТЫ

Сван отправился к Одетте. Сел от неё подальше. Он не решался поцеловать её, так как не знал, что пробудит поцелуй и в ней, и в нём самом: гнев или страсть. Он молчал, он смотрел, как умирает их любовь.

«В сторону Свана»

Можно разглядеть в человеке некоторые слабости – и любить его ничуть не меньше; более того, любовь придаёт им особую прелесть.

«Под сенью девушек в цвету»

Говорят, что молчание – сила; если её могут применить те, кого мы любим, то это страшная сила. От неё растёт тревога ожидающего. Ничто так не тянет к человеку, как то, что нас с ним разделяет, а существует ли менее преодолимая преграда, чем молчание? Говорят также, что молчание – пытка и что оно способно довести до безумия тех, кто обречён на молчание в тюрьмах. Но какая пытка – ещё более жестокая, чем молчать самому, – терпеть молчание любимого человека!

«У Германтов»

Его похоронят, но всю ночь после погребения, ночь с освещёнными витринами, его книги, разложенные по три в ряд, будут бодрствовать, как ангелы с распростёртыми крыльями, и служить для того, кого уже нет в живых, символом воскресения.

«Пленница»

Продвигать публикацию

4Вы и ещё 3

Марсель Пруст

Марсель Пруст

Валентен Луи Жорж Эжен Марсель Пруст – французский писатель, новеллист и критик, представитель модернизма в литературе.

Марсель Пруст родился 10 июля 1871 г. в Париже в состоятельной семье. Его отец был известным врачом и занимал важный пост в министерстве здравоохранения. Мать принадлежала к богатой еврейской семье из Эльзаса-Лотарингии, была начитанна, чувствительна, умна и оказала большое влияние на сына. В возрасте девяти лет у Пруста обнаружилась астма, от которой он страдал всю жизнь.

С одиннадцати и до восемнадцати лет Марсель посещал парижский лицей Кондорсе, где добился блестящих успехов в литературе и философии. В 1890 г., исполняя желание родителей, он стал слушателем парижской Школы правоведов и Института политических наук.

Пруст писал журнальную эссеистику и бесконфликтные рассказы. Они были опубликованы в сборнике «Утехи и дни» в 1896 г.

В 1903 г. умер отец, а в сентябре 1905 г. – горячо его любившая мать. Пруст получает солидное наследство. В то же время его здоровье заметно ухудшается, и он живёт уединённо.

Около 1907 г. он начал работу над своим главным произведением – «В поисках утраченного времени». В 1912–1913 гг. была завершена первая часть цикла, однако автору не удалось найти издателя, готового напечатать его труд. В 1913 г. Прусту пришлось публиковать роман за свой счёт.

После выхода в 1918 г. второй части цикла настроения публики переменились. За роман «Под сенью девушек в цвету» 10 декабря 1919 г. Прусту была присуждена Гонкуровская премия, которая способствовала последующему успеху его книг. Он покончил с затворничеством, стал принимать немногих восторженных поклонников, нашёл время для публикации нескольких небольших эссе, продолжая работать над разрастающимся романом.

На исходе лета 1922 г. Пруст сильно простудился; практически отказавшись от еды, он пил холодное пиво в качестве средства против астмы. 18 ноября 1922 г. он скончался.

ЭКРАНИЗАЦИИ

– «Любовь Свана» (1983);

– «Обретённое время» (1999);

– «Пленница» (2000).

ЦИТАТЫ

Сван отправился к Одетте. Сел от неё подальше. Он не решался поцеловать её, так как не знал, что пробудит поцелуй и в ней, и в нём самом: гнев или страсть. Он молчал, он смотрел, как умирает их любовь.

«В сторону Свана»

Можно разглядеть в человеке некоторые слабости – и любить его ничуть не меньше; более того, любовь придаёт им особую прелесть.

«Под сенью девушек в цвету»

Говорят, что молчание – сила; если её могут применить те, кого мы любим, то это страшная сила. От неё растёт тревога ожидающего. Ничто так не тянет к человеку, как то, что нас с ним разделяет, а существует ли менее преодолимая преграда, чем молчание? Говорят также, что молчание – пытка и что оно способно довести до безумия тех, кто обречён на молчание в тюрьмах. Но какая пытка – ещё более жестокая, чем молчать самому, – терпеть молчание любимого человека!

«У Германтов»

Его похоронят, но всю ночь после погребения, ночь с освещёнными витринами, его книги, разложенные по три в ряд, будут бодрствовать, как ангелы с распростёртыми крыльями, и служить для того, кого уже нет в живых, символом воскресения.

«Пленница»