Ювілей Івана Миколайчука (15.06.1941- 3.08.1987)

 Ювілей Івана Миколайчука (15.06.1941- 3.08.1987)

15 червня – особлива дата для шанувальників українського кінематографу. 80 років тому в цей день народився Іван Миколайчук, який увійшов до національної культури як талановитий актор, режисер і сценарист.

Про Івана Миколайчука у рідному селі Чорториї в Чернівецькій області згадують щороку. Місцеві розповідають, що після смерті митця, туди вперше прилетіли зимувати лебеді, й тепер це повторюється з року в рік. Пташок навіть назвали «Івановими» та постійно ними опікуються. Кажуть, що це його душа повернулася на рідну землю.

«Тіні забутих предків», «Білий птах із чорною ознакою», «Пропала грамота»… Всього 34 ролі, 9 сценаріїв, 2 режисерські роботи та 46 років життя. Важко не погодитись, що якби Миколайчука так швидко не забрав рак, то українське кіно було б зараз зовсім іншим.

Коли про нього розповідають біографи, то часто наводять цитату режисера Сергія Параджанова: «Я не знаю більш національного, більш народного генія… До нього це був Довженко». Тим не менш, для того, щоб стати визнаним генієм кіно, Миколайчуку довелося буквально доводити свій талант.

Ім’ям І. Миколайчука сьогодні названо вулиці, кінотеатри, видаються книги, монографії, присвячуються вірші.

Іван Миколайчук посмертно став лауреатом Шевченківської премії 1988 року та у 2016 році отримав почесне звання “Героя України”.

Про коротке, блискуче, трагічне життя Івана Миколайчука розповідає документально-художній фільм Анатолія Сирих і Людмили Лемєшової «Іван Миколайчук. Посвята» (1998, кіностудія ім. О. Довженка).

З нагоди ювілею Івана Васильовича Миколайчука у бібліотеці - філії для юнацтва організовано тематичну книжкову виставку, присвячену видатному митцю.

Книги в подарунок

 Книги в подарунок

Бібліотека- філія для юнацтва отримала в подарунок книги від Богдана Мягкого, нашого читача і друга бібліотеки!
Хочемо висловити велику вдячність Богдану, за те, що надав можливість нам та нашим читачам насолодитись різножанровою літературою.
Така увага до бібліотеки зі сторони користувачів радує і надихає. Хочеться звернутися до тих, хто дарував книги, але про нього не згадали. Вибачте і отримайте величезну вдячність від шанувальників друкованого слова.
Книжки, які отримали в дар бібліотеки вже знайшли своїх читачів
Дякуємо всім за подарунки та увагу до бібліотеки!

10 червня – народився Василь Миколайович Шкляр

 10 червня – народився Василь Миколайович Шкляр

Василь Шкляр − один з найвідоміших, читаних і «містичних» сучасних українських письменників, «батько українського бестселера». Його біографія сповнена пригод і романтики – їх Шкляр переносить і на сторінки своїх книг…

Василь Миколайович Шкляр народився 10 червня 1951 року в селі Ганжалівка Лисянського району на Черкащині. Пізніше родина переїхала до міста Звенигородки, де Василь Шкляр закінчив 10-річну школу зі срібною медаллю. Потім він вступив на філологічний факультет Київського університету, але диплом про вищу освіту отримав у Єреванському університеті.

Спочатку Василь Шкляр працював у пресі, а потім перейшов на творчу роботу. Займався політичною журналістикою, бував у «гарячих точках». Також свого часу був прес-секретарем Української республіканської партії. У березні 1998 року був кандидатом у народні депутати України від виборчого блоку «Національний фронт». А у 2000-2004 роках був головним редактором видавництва «Дніпро».

Василь Шкляр є членом Спілки письменників України та Асоціації українських письменників. Він також є автором книг: «Перший сніг», «Живиця», «Праліс», «Ностальгія», «Тень совы», «Ключ», «Елементал», «Кров кажана», «Декамерон», «Репетиція сатани», «Черешні в житі».

Василь Шкляр – лауреат багатьох літературних премій. Зокрема, «Золоте перо», «Золотий Бабай», за найкращий гостросюжетний роман, «Коронація слова», перша премія в номінації «Роман», «Спіраль століть», міжнародна премія в жанрі фантастики у номінації «За найкращу україномовну фантастику».

Найбільшу популярність письменникові з Черкащини приніс роман на тему історії рідного краю – це був «Залишенець» або ж «Чорний Ворон» – під цими назвами роман про боротьбу повстанців Холоного Яру проти більшовиків вийшов практично одночасно у двох різних виданнях у 2009 році.

Саме життя Василя Шкляра теж могло б стати сюжетом книги. Чого варта тільки історія визнання його лауреатом Шевченківської премії 2011 року за книгу «Чорний Ворон».

8 червня - 101 рік від дня народження Івана Микитовича Кожедуба

 8 червня 2021 р- 101 рік від дня народження Івана Микитовича Кожедуба ( 8.06.1920- 8.08.1991)

Український військовий діяч, льотчик-винищувач, Герой Радянського Союзу (двічі 1944, 1945), маршал авіації (1985) Іван Микитович Кожедуб народився 8 червня 1920 року в Україні в селі Ображіївка (нині – Сумська область). Після закінчення школи в 1934 році він вступив до хіміко-технологічний технікум у місті Шостка. Тоді ж Іван захопився авіацією, займаючись у Шосткинському аероклубі, куди прийшов у 1938 році. Тут він зробив свій перший політ, закінчив курси стрибків з парашутом і льотні курси, відлітають на літаках ПО-2 і У-2.

У 1940 році Кожедуб був призваний в Червону Армію і незабаром визначений на навчання в Чугуївське військове авіаційне училище. Як один з кращих курсантів, після закінчення курсу в 1941 році Іван був залишений в училищі на посаді інструктора.

З початком Другої світової війни разом з авіашколи сержант Іван Кожедуб був евакуйований до Середньої Азії. У цей період він наполегливо вивчав питання тактики і опису повітряних боїв. Восени 1942 року, після численних рапортів з проханням відправити його на фронт, Іван Кожедуб був відряджений в 240-й винищувальний авіаційний полк.

Свій перший бойовий виліт він зробив у березні 1943 року, але невдало – його літак Ла -5 отримав пошкодження в бою. Бойовий рахунок Іван Микитович відкрив в 1943 році на Курській дузі, збивши німецький «Юнкерс-87».

Відомий усьому світу неперевершений майстер повітряного бою Іван Кожедуб був найефективнішим льотчиком-винищувачем Другої світової війни. Вимогливий до себе, шалений і невтомний в бою, Іван Микитович Кожедуб був ідеальним повітряним бійцем: ініціативним, зухвалим і, водночас, розважливим. «Точний маневр, приголомшлива стрімкість атаки і удар на гранично короткій дистанції», – так сам І. Кожедуб визначав основу повітряного бою. Бойову майстерність льотчика постійно вдосконалювалося, а кількість збитих літаків супротивника збільшувалося буквально з кожним днем.

У серпні 1944 року Іван Кожедуб був призначений заступником командира 176-го Гвардійського авіаполку, який був переозброєний на нові винищувачі Ла-7. Йому дістався літак з бортовим номером «27», на якому він воював до кінця війни, а зараз ця машина є прикрасою в музею авіації (м. Моніно, Московська область, Росія).

За всю війну Іван Микитович жодного разу не був збитий. Він умів миттєво орієнтуватися в будь якій і ситуації та віртуозно володів машиною. За роки війни І. Кожедуб здійснив 330 бойових вильотів, у 120 повітряних боях особисто збив 64 літаки противника. За високу військову майстерність, особисту мужність і відвагу він був тричі нагороджений «Золотою Зіркою» Героя Радянського Союзу.

Після війни гвардії майор продовжив службу у ВПС, в 1949 році закінчив Червонопрапорну Військово-повітряну академію, а в 1956 році – Академію Генштабу. У той же час він залишався чинним пілотом-винищувачем, освоюючи реактивні МіГи-15. Під час війни в Кореї (1951-1952) І. М. Кожедуб командував там дивізією, льотчики якої здобули 216 повітряних перемог. Іван Микитович не тільки здійснював оперативне керівництво дивізією, але й брав активну участь в організації та підготовці ВПС КНР. З 1958 року він обіймав посаду Першого заступника командуючого ВПС Ленінградського, а потім Московського військових округів. Частини, якими керував І. Кожедуб, завжди відрізнялися високою підготовкою та низьким рівнем аварійності. З льотної роботи він пішов у 1970 році і в подальші роки служив в центральному апараті ВПС і в Групі генеральних інспекторів Міністерства Оборони. У 1985 році І. М. Кожедубу було присвоєно вище військове звання Маршал авіації.

Весь цей час Іван Микитович Кожедуб також вів велику громадську роботу. Він був депутатом Верховної Ради СРСР, членом Президії ЦК ДТСААФ, головою або президентом десятків різних товариств, комітетів та федерацій, багато виступав, проводив зустрічі, давав інтерв'ю ... Він автор книг «Служу Батьківщині», «Вірність Вітчизні» та інших.

Помер талановитий льотчик Іван Микитович Кожедуб 8 серпня 1991 року в Москві від серцевого нападу, був похований на Новодівичому кладовищі.

Україні потрібно більш енергійно нагадувати в світі, що кращий льотчик антигітлерівської коаліції Іван Кожедуб – українець.

Зараз ім'я Тричі Героя Радянського Союзу Івана Микитовича Кожедуба носить Харківський університет Повітряних Сил, а також Шосткинський хіміко-технологічний коледж. 8 травня 2010 пам'ятник І. Кожедубу відкрито в Парку Слави у Києві. 12 листопада 2010 пам'ятник І. М. Кожедубу був встановлений в Харкові, на території Харківського університету Повітряних Сил.

Усіх, кого цікавить життєвий шлях визначного льотчика, і хто хотів би детальніше ознайомитися із його діяльністю, запрошуємо до юнацької бібліотеки, що знаходиться за адресою: м. Чугуїв , вул. Харківська, 33

 4 червня 1909 р. у Харкові народився Олександр Ільченко, письменник, сценарист, автор унікального химерного роману з народних вуст «Козацькому роду нема переводу, або ж Мамай і Чужа Молодиця».

Олександр Єлісейович Ільченко народився 4 червня 1909 року у Харкові в родині залізничників. 12-річним хлопцем вечорами працював видавничим коректором у друкарні видавництва «Рух». Від руки переписував твори Івана Франка, Лесі Українки та інших українських класиків.

У 1928 – 1931 роках навчався на літературно-лінгвістичному факультеті Харківського Інституту Народної Освіти (нині – Харківський національний університет імені Василя Каразіна).

Творчий шлях Олександра Ільченка розпочався у 1929 році. Його оповідання і нариси друкувалися в журналах «Жовтень», «Піонерія», «Знання та праця». 1932 року вийшла друком перша книга – збірка нарисів «Дніпрельстан»

Визнання авторові принесла повість «Серце жде», після кількох редакцій – «Петербурзька осінь», присвячена Т. Г. Шевченкові. Вперше твір побачив світ у 1939 році і перевидавався 20 разів.

У 1958 році вийшов друком роман «Козацькому роду нема переводу, або ж Мамай і Чужа Молодиця». Твір набув великої популярності. Роман супроводжував шквал позитивних рецензій від літературних критиків, читачі буквально розібрали його на цитати.

Більш як за 60 років творчої праці письменника вийшло понад 60 окремих видань: роман, повісті, оповідання, нариси, есе, публіцистика, п’єси, кіносценарії, переклади.

За сценаріями Олександра Ільченка було створено художній фільм «Роман і Франческа» та кілька документальних фільмів.

Олександр Єлісейович віддавав багато сил громадській діяльності. Був членом правління Спілки письменників СРСР, заступником голови правління Товариства «СРСР – Італія» у Москві та віце-президентом Товариства «СРСР – Італія» в Україні, головою Республіканської комісії прийому до Спілки письменниківУРСР. Мав урядові та відзнаки.

Помер 16 вересня 1994 року. Похований на Байковому кладовищі.

Для більш детального ознайомлення з життям і творчістю автора радимо завітати до бібліотек міста Чугуєва!