31 мая исполняется 125 лет со дня рождения писателя Константина Паустовского - выдающегося автора пейзажной и лирической прозы.
      Паустовский, обойденный всеми государственными премиями и наградами, оказался самым авторитетным писателем. Потому что сумел сохранить репутацию честного художника. Удивительно, но Паустовский ухитрился прожить время безумного восхваления Сталина и ни слова не написать овожде всех времен и народов. Ухитрился не вступить в партию, не подписать ни единого письма, клеймящего кого-либо. Он изо всех сил пытался остаться и поэтому остался самим собой. Ему верили и в 30-е годы, и в 40-е…  
     Он всегда держался подальше от литчиновников и склочного писательского сообщества, пускал в свой круг лишь избранных. Ну и постоянно находился в разъездах и скитаниях, откровенно избегал крупных городов, что значительно осложняло процесс попадания в репрессивную машину. А в годы "оттепели" — эпохи весьма неустойчивой, двусмысленной, знавшей резкие заморозки и очень недолгие, преувеличенные в глазах нынешних мемуаристов потепления, — общество очень нуждалось в человеке, которому можно было бы верить.

Книга, созданная руками человека, стала такой же категорией вечности, как пространство и время.

Константин Паустовский

John Morgan "The Afternoon Rest"


https://www.facebook.com/semirisok Ирина Рыбак

24 мая в нашей истории
24 мая 1912 года родился Михайло Стельмах - Михаил Афанасьевич Сте́льмах - советский украинский писатель и драматург, лауреат Сталинской премии, Герой Социалистического Труда, Академик АН УССР . Автор трилогии романов: «Большая родня», «Кровь людская — не водица», «Хлеб и соль».

Михаил Стельмах родился 11 (24) мая 1912 года в селе Дьяковцы (ныне Литинского района Винницкой области Украины) в бедной крестьянской семье. В 1929 году по окончании школы поступил в Винницкий педагогический техникум, затем на литературный факультет Винницкого педагогического института, который окончил в 1933 году. В 1933—1939 годах работал учителем. В 1939—1945 годах служил в РККА, сначала рядовым артиллеристом, а с 1944 года после двух тяжёлых ранений и лечения в Уфе — корреспондентом газеты Первого Украинского фронта «За честь Отчизны». Во время войны в Воронеже и Уфе были опубликованы сборники стихов Михаила Стельмаха. По окончании войны пришёл на работу в Институт искусствоведения, фольклора и этнографии АН УССР, где проработал до 1953 года^[1].

М. А. Стельмах умер 27 сентября 1983 года. Похоронен в Киеве на Байковом кладбище.

Сын — известный писатель и сценарист Ярослав Стельмах.

Литературной деятельностью занимался с 1936 года.

Автор трилогии романов: «Большая родня» (1950), «Кровь людская — не водица» (1957), «Хлеб и соль» (1959). Эта трилогия была экранизирована на киностудии имени А. П. Довженко — фильмы «Кровь людская — не водица» (1960), «Дмитро Горицвит» (1961), «Люди не всё знают» (1963). Также Михаил Стельмах — автор романов «Правда и кривда» (1961), «Дума про тебя» (1969), детских повестей «Гуси-лебеди летят» (1964), «Щедрый вечер» (1967)^[1].

По сценариям Михаила Стельмаха были сняты фильмы: «Над Черемошем» (1954, режиссёр Г. Т. Крикун), «Живи, Украина!» (1958), «Хлеб и соль» (1970), «Гуси-лебеди летят» (1974), «Щедрый вечер» (1976).

https://ru.wikipedia.org/wiki/Стельмах%2C_Михаил_Афанасьевич

20 мая 1799 года родился Оноре де Бальзак — французский писатель, один из основоположников реализма в европейской литературе.
Крупным трудом Бальзака стала многотомная «Человеческая комедия», над которой он начал работать в 1834 году и продолжал до конца жизни. В нее включены как вновь написанные, так и переработанные ранние произведения. Цель Бальзака – создать художественную историю и философию своей эпохи. И это ему удалось!    

"Кофе - союзник, с которым писательский труд перестает быть мукой". Оноре де Бальзак

Мало кто слышал о произведении, вышедшем из-под пера Оноре де Бальзака с интригующим названием «Трактат о современных возбуждающих средствах».
Появление такого произведения весьма закономерно – ритм, в котором жил и работал писатель, был сумасшедшим, Бальзак нёсся по жизни на максимальной скорости, и вполне понятно, должен был как-то поддерживать свой организм, откуда-то черпать свои силы. И такую поддержку он нашёл в кофе, который стал для писателя не просто напитком. Кофе был для Бальзака почти что Богом. Вслед за древними, верившими, что в крови находится их душа, Бальзак утверждал, что в его жилах течёт кофе.
При этом писатель отлично понимал, что его страсть к кофе пагубна, что она разрушает его организм, но отказаться от напитка, благодаря которому может выкладываться в работе по максимуму, не мог. В трактате, о котором мы уже вспоминали, Бальзак дал советы о том, как лучше готовить кофе, в какое время суток его лучше всего пить, чтобы получить максимальный эффект. Сам автор мог начинать творить только после того, как в его желудок попадёт изрядная доза кофеина: «Кофе проникает в ваш желудок…и с этого момента все вспыхивает; остроты летят стрелами; встают образы, бумага покрывается чернилами».
Сохранились воспоминания о том, как скурпулёзно подходил Бальзак к покупке кофе — процесс подчас мог длится полдня. И сама покупка, и дальнейшие приготовления кофе для Бальзака — настоящее таинство, которое нельзя никому доверить. Определённые сорта кофе он заказывал у одних и тех же поставщиков, придумывал различные приготовления этого напитка. Классическим кофе по-Бальзаковски считается такое, которое приготовлено из зёрен трёх сортов: «Мартинка», «Мокко» и «Бурбон».
Исследователи жизни писателя утверждают, что за всю жизнь тот выпил около 15 тысяч чашек кофе.Ирина Рыбак  

https://www.facebook.com/semirisok?fref=ts

200 років Миколі Івановичу Костомарову

16 травня виповнюється 200 років з дня народження визначного українського та російського вченого-історика, ім’я якого тісно пов’язане з Харковом, Миколи Івановича Костомарова. З приводу цієї урочистої дати у науково-дослідному відділі документознавства, колекцій рідкісних видань та рукописів експонуватиметься виставка, на якій будуть представлені прижиттєві та рідкісні видання творів із фондів ХДНБ ім. В.Г.Короленка як самого ювіляра, так і праць, присвячені йому самому та його літературній та науковій спадщині.

Библиотека Короленко

https://m.vk.com/id185094199

         " І доброта і теплота поєднана у серці мами..."

У багатьох країнах світу відзначають День матері 13 травня. В Україні - цей день відзначається в другу неділю травня відповідно до Указу Президента України від 10 травня 1999 року № 489/99.

Історія свята така: у 1908 році молода американка Анна Джервіс з Філадельфії виступила з ініціативою вшановування матерів у пам’ять про свою матір, яка передчасно померла. Анна писала листи до державних установ, законодавчих органів, видатних осіб із пропозицією один день у році присвятити вшануванню матерів.

Її старання увінчалися успіхом - в 1910 році штат Вірджинія перший визнав День Матері як офіційне свято. Хоча по суті це - свято вічності: з покоління в покоління для кожного мама - найголовніша людина для своїх дітей.

Безумовно, День матері - це одне з самих зворушливих свят, тому що кожен з нас з дитинства і до своїх останніх днів несе в своїй душі єдиний і неповторний образ - образ своєї мами, яка все зрозуміє, простить, завжди пожаліє і буде самовіддано любити незважаючи ні на що.

Щастя й краса материнства в усі століття оспівувалися кращими художниками і поетами. І невипадково - від того, наскільки шанована в державі жінка, яка виховує дітей, можна визначити ступінь культури й благополуччя суспільства. Щасливі діти ростуть в дружній родині й під опікою щасливої матері.

В цей день ми від усієї душі вітаємо дорогих мам з їх святом. Хай світлом і добром відгукуються в душах дітей ваші нескінченні турботи, терпіння, любов і відданість.

В 2017 році День матері в Україні припадає на 14 травня.

http://www.dilovamova.com/index.php?page=10&holiday=99&year=2017

         

   Велика Вітчизняна війна… Страшна війна ХХ століття, пекуча рана, яка болить досі чи не в кожній родині в Україні. Воїни-переможці проявили чудеса героїзму, стійкості, мужності, билися за кожний клаптик рідної землі, вистояли і перемогли. Для України ціна тієї перемоги жахлива – мільйони людських життів.

95 років тому, 5 травня народився Анатолій Андрійович Дімаров - український прозаїк, лауреат Державної премії України імені Т. Г. Шевченка.

                                     Анатолій Дімаров цікаві факти 

       Справжнє прізвище письменника не Дімаров. Його батько був заможним селянином, пасічником, а коли родину мали розкуркулити, мати з Анатолієм і молодшим сином втікає з села. Згодом матір змінила документи і дала дітям прізвище сільського вчителя Дімарова, який жив одинаком і помер незадовго до розкуркулення Гарасюти. Мати майбутнього письменника навіть знайшла «свідків», які підтвердили цей факт. Анатолій виріс під прізвищем Дімаров. На жаль, про долю свого батька Анатолій нічого більше не знав. У дитинстві пережив голодомор. Після закінчення середньої школи юнаком був мобілізований до армії.

        Учасник війни, нагороджений орденами і медалями. Воював на Південно-Західному фронті, побував в окупації, був командиром партизанського загону, має кілька поранень і контузій. Мріяв стати журналістом. З романів — «І будуть люди», «Біль і гнів» — велетенських творів, які охоплюють період від дореволюційного й аж до Хрущова, свого часу по 300—400 сторінок викинула цензура. З 1955 року до 1960 радянська влада не дозволяла взагалі друкувати твори Дімарова.  Тому він впродовж багатьох років працював у геологічних експедиціях, побував на Алтаї, Забайкаллі, Кавказі, Памірі, Тянь–Шані, Уралі. Свої твори писав лише олівцем чи ручкою на папері. Комп’ютером чи друкарською машинкою користуватися не лююбив, під час роботи вони його відволікали. 

                В Анатолія Дімарова — дві життєві пристрасті: це, власне, його творчість і… колекціонування каміння. Його захоплення мінералами почалося ще в далекому 1955 році на кримському Кара-Дазі. Робочий кабінет Дімарова схожий на геологічний музей. Тут різнобарв’я агатів, сердоліків і сардоніксів усюди: на поличках, столі, в шафах. На стінах — картини в камені, які Анатолій Андрійович творить власноруч. Крім того, письменник має велику колекцію прикрас із різноманітним камінням, яке він свого часу привіз з далеких гір. 

               Особисте життя Дімарова. Дімаров з другою дружиною Євдокією прожив 60 років, має сина. Дружина працювала доцентом у політехнічному інституті. З першою дружиною Галиною прожив 2 роки, від цього шлюбу є дочка.  «Із 1991 року в мене вийшло п»ять книг, за які ні копійки гонорару не одержав. Недавно зламав руку, але пішов із дружиною на базар. Думаю, хоч у лівій щось понесу. Стою, чекаю, поки поторгується, раптом хтось тиць у долоню щось крижане. Глянув — 25 копійок. Я їх віддав дружині — мій перший за роки незалежності гонорар.»

Джерело: http://dovidka.biz.ua/anatoliy-dimarov-tsikavi-fakti/ Довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua