26 лютого - День народження Віктора Гюго

 26 лютого - День народження Віктора Гюго

Віктор Марі Гюго народився 26 лютого 1802 року в Безансоні (Франція). Він був сином наполеонівського генерала, родом з буржуазної сім'ї.

Його батьки зважаючи сімейних розбіжностей жили роздільно, а їх діти постійно переходили з рук в руки. В основному дитинство Гюго пройшло за кордоном, де з обов'язку служби знаходився його батько.

Після повернення в Париж Гюго невдовзі перетворився на розвинутого не по роках підлітка і почав регулярно писати. У двадцять років Гюго надрукував перші вірші, бездоганно роялістський дух яких забезпечив йому пенсію від Людовика XVIII. Незабаром Гюго зайняв своє місце серед висхідних зірок свого часу: де Віньї, Нодье, Готьє і Ламартіна.

Спочатку він був роялістом в політиці і традиціоналістом в літературі, але в повітрі вже повіяло романтизмом. У 1827 він написав п'єсу «Кромвель», порвати з умовностями неокласицизму і містить передмову, яке послужило маніфестом романтичного руху. За нею послідувала п'єса «Ернані», постановка якої з'явилася перемогою нового напрямку. Сміливий вихід Гюго на сцену дарував йому популярність, багатство і коханку-актрису Жюльєтт Друе, вірність якої він зберігав в продовження більше тридцяти років.

У наступні роки з-під пера Гюго безперервним потоком ринули вірші, драми і романи. «Собор Паризької Богоматері», створений поспіхом в останню хвилину у відповідності з контрактом, укладеним з видавцем, побачив світ у 1831 році. Шана і слава супроводжували йому. У 1841 році Гюго був обраний членом Французької академії, а в 1845 році він став пером королівства.

Гюго мав таланту відображати настрій більшості французів. Після революції 1848 року він став республіканцем і висував свою кандидатуру на президентських виборах. Після державного перевороту 1851 року Гюго покинув країну і жив на островах в протоці Ла-Манш, франкомовної території, що належала Англії. Тут він провів близько двадцяти років, глибоко переживаючи посилання, відмовляючись від амністії і піддаючи злий лайки Наполеона III. Тут він закінчив у 1862 році роман «Знедолені».

Помер видатний письменник Віктор Гюго 22 травня 1885 року в Парижі і був похований в Пантеоні.

Про життя, творчість та інші «цікавинки» з життя Гюго можна дізнатися у бібліотеках міста Чугуєва.

Лесі Українці- 150!

 Ле́ся Украї́нка — українська письменниця, перекладачка, фольклористка, культурна діячка, Співзасновниця літературного гуртка «Плеяда». В сучасній українській традиції входить до переліку найвідоміших жінок давньої та сучасної України

Народилася Леся Українка 25 лютого 1871 в місті Новограді-Волинському. Вчилася у приватних учителів. У 6 років почала вчитися вишивати. 6 січня 1880р. дуже застудилася, початок тяжкої хвороби.

Влітку 1883 року діагностували туберкульоз кісток, у жовтні цього ж року видалили кістки, уражені туберкульозом. У грудні Леся повертається з Києва до Колодяжного, стан здоров’я поліпшується, з допомогою матері Леся вивчає французьку і німецьку мови. Починаючи з 1884 року Леся активно пише вірші («Конвалія», «Сафо», «Літо краснеє минуло» і ін.) і публікує їх у часописі «Зоря» . Саме цього року з’явився псевдонім «Леся Українка». 1885 року у Львові вийшла збірка її перекладів творів Миколи Гоголя (виготовлена нею спільно з братом Михайлом).

Українка багато перекладала (А.Міцкевича, Г. Гейне, В. Гюґо, Гомера й ін.). Про рівень її освіти може свідчити факт, що у 19-літньому віці написала для своїх сестер підручник «Стародавня історія східних народів». Побувавши 1891 в Галичині, а пізніше й на Буковині,

Українка познайомилася з багатьма визначними діячами Західної України (І.Франком, М. Павликом, О.Кобилянською, В.Стефаником, О.Маковеєм, Н. Кобринською.) 1894 рік — навчання в художній школі М.Мурашка в Києві. У травні поетеса вирушає за кордон до дядька М.Драгоманова. Вимушені потребою лікування подорожі до Німеччини, Австро-Угорщини, Італії, Єгипту, кількаразові перебування на Кавказі, в Криму збагатили її враження та сприяли розширенню кругозору письменниці.

1902 рік поетеса провела на лікуванні в Сан-Ремо (Італія), живе в Одесі, Києві. У Чернівцях вийшла її збірка поезій «Відгуки». 1903 драматична поема «Вавілонський полон», вірш «Дим». 1904-1905 рр. — поезії «Дочка Ієфая», «Напис в руїні» та ін. Друге видання збірки «На крилах пісень», «Осіння казка», «Пісні з кладовища», «Пісні про волю», вірші «Мріє, не зрадь!», «Упоєні на бенкетах кривавих…», діалог «Три хвилини».

На початку березня 1907 року Леся Українка переїжджає з Колодяжного до Києва. 7 серпня 1907 р. Леся Українка та Климент Квітка офіційно оформили шлюб у церкві, живуть в Криму.

 

Поетеса завершує драматичну поему «Кассандра». Жандармами вчинено обшук на квартирі Косачів, конфісковано 121 книжку. Л.Українку разом із сестрою Ольгою заарештовано. У 1908 році Леся Українка перебувала в Ялті, Києві, Одесі, Євпаторії, Батумі, Тбілісі. їздила до Берліна на консультацію з професором щодо операції на нирках.

 

Останні роки життя Л.Косач-Квітки пройшли в подорожах на лікування до Єгипту й на Кавказ. Померла 1 серпня 1913 року в Сурамі у віці 42 років.

 

До 100-річчя від дня народження Володимира Кириловича Малика (1921–1998), українського письменника , що закохав весь світ в історію України

Малик (Сиченко) Володимир Кирилович (21 лют. 1921 – 31 серп. 1998)

Володимир Кирилович Малик народився 21 лютого 1921 року в селі Новосілки Макарівського району на Київщині в селянській родині.

Закінчив середню школу, а в 1938 році вступив на філологічний факультет Київського університету. Тоді ж почав складати вірші, але через війну навчання припинив. Молодий студент пішов у народне ополчення, працював на оборонних роботах під Києвом та Харковом, був поранений.

В. Малика було вивезено до Німеччини, де йому в концентраційних таборах протягом двох років довелось пережити невимовні муки, голод, загрозу смерті. І лише в жовтні 1945 року вдалось повернутись на Україну.

Після війни Володимир Кирилович працював в Ясногородській середній школі. Закінчивши заочно університет у 1950 р., молодий учитель переїхав з Київщини на Полтавщину, в місто Лубни 1953 року, де писав багато творів.

Володимир Малик глибоко знайомився з історичною літературою, засиджувався в архівах, виїжджав на місця, де колись жили його майбутні герої. І почали одна за одною виходити з-під його пера казки-легенди для молодших читачів «Чарівний перстень», «Месник із лісу», «Воєвода Дмитро», «Микита Кожум’яка», «Червона троянда».

В літературному доробку письменника є відомі пригодницькі повісті для читачів середнього шкільного віку, а саме: «Чорний екватор», «Двоє над прірвою», «Слід веде до моря».

Успішно працював письменник і в галузі прози. У його доробку повісті “Чорний екватор”, “Новачок”, “Дві перемоги”, “Слід веде до моря”, “Двоє над прірвою”. Найбільше В. Малика знають як автора історичних романів. Серед них найпопулярніші тетралогія “Таємний посол” (до якого входять романи Посол Урус-шайтана(1968 р.), Фірман султана (1969 р.), Чорний вершник (1976 р.) і Шовковий шнурок (1977 р.)., романи “Князь Кий” (1982 р.), “Чумацький шлях”, “Горить свіча”, Черлені щити (1985 р.) та останній роман “Князь Ігор. Слово о полку Ігоревім”.

Малик відомий і як літературний критик. Його перу належить низка рецензій на твори українських прозаїків.

В житті письменник був чесною, скромною та доброю людиною, багато працював.

Помер Володимир Малик 31 серпня 1998 року.

Запрошуємо читачів ознайомитися з творами письменника, які є у фондах бібліотек міста Чугуєва.

21 лютого – Міжнародний день рідної мови

 21 лютого представники всіх націй і народностей світу відзначають Міжнародний день рідної мови. Свято було започатковано у листопаді 1999 року на тридцятій сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО у Парижі.   Міжнародне свято рідної мови мало послугувати захисту мови як культурної спадщини кожної окремої національності, кожної народності на нашій планеті.

Рідна мова для кожної людини є важливим елементом культурної свідомості. Вона накопичує традиції й досвід попередніх поколінь і дозволяє передати їх нащадкам. Без своєї мови, своєї самобутньої культури немає народу. За оцінкою фахівців, із шести тисяч мов, які нині існують, близько половини знаходиться під загрозою зникнення у найближче десятиріччя. Тому ЮНЕСКО своїм Рішенням прагне підтримувати мову, як ознаку культурної приналежності особи. Вивчення іноземних мов та багатомовність – є ключами до взаєморозуміння та взаємоповаги для людства.

В Україні це свято відзначають з 2002 року. Відтоді воно стало ще одним днем пошанування рідної мови в кожному освітньому закладі, у бібліотеках, культурних центрах, просвітницьких організаціях України. Також у нашій державі  ще відзначають День української писемності та мови – 9 листопада. За православним календарем – це день вшанування пам'яті Преподобного Нестора-Літописця – послідовника творців слов'янської писемності Кирила та Мефодія.

Щороку питання рідної мови залишається актуальним для багатьох народів та малих етнічних груп. Недарма кажуть: «Якою мовою думаєш і мрієш, така мова є тобі рідною» та «Скільки ти знаєш мов, стільки ти разів людина!».

Українська поетеса Ліна Костенко влучно відмітила: «Нації вмирають не від інфаркту, спочатку їм відбирає мову». Знати, берегти рідну мову – це обов’язок кожної людини. Народ, який не усвідомлює значення рідної мови, її ролі в розвитку особистості, не може розраховувати на гідне місце в суцвітті народів.

Любіть і поважайте свою рідну мову!

 15 лютого - День вшанування учасників бойових дій на території інших держав та 32-річниця виведення радянських військ з Афганістану.

З кожним роком все далі і далі історія віддаляє нас від вогняних років афганської війни.

З 1979 до 1989 року, близько ста п'ятдесяти тисяч українців пройшли через горнило "афганської війни". 290 українців не повернулися з Афганістану, 62 - вважаються зниклими безвісти або потрапили в полон. Отримали поранення більш ніж 8 тисяч українців, 4 687 з них повернулися до рідних домівок інвалідами.

В бібліотеці для юнацтва до цієї дати оформлена книжково-ілюстративна виставка «А в пам'яті живе Афганістан"», де читачі мають можливість ознайомитися з літературою, у якій висвітлюються вищезгадані події.

Запрошуємо до перегляду.

 14 лютого закохані у всьому світі святкують День святого Валентина.

Це – свято любові, свято найкращого почуття, яке окрилює, дає сили і натхнення, радість і захоплення, завдячуючи якому продовжується життя на землі.

Саме кохання, любов — джерело творчого натхнення багатьох поколінь. До цієї прекрасної теми завжди зверталися художники, скульптори, філософи, композитори, поети.

Валентинів день святкують усі - і дорослі, і діти, з родиною, з друзями, з коханими.

В читальному залі бібліотеки для юнацтва відкрита книжкова виставка , присвячена Дню всіх закоханих! Запрошуємо ознайомитися з виставкою та одержати більш детальну інформацію про це романтичне свято!

Також, бібліотека для юнацтва ,запрошує до читання любовних історій книжковою виставкою-інсталяцією! Кожен знайде тут любовну історію до смаку – з хепі-ендом чи стражданями та розлукою.

Запрошуємо всіх бажаючих завітати до бібліотек міста Чугуєва за книгою, яка подарує вам радість зустрічі з улюбленими героями, підніме настрій, стане віддушиною серед сірих буднів. Будьте щасливі!

 «Його ім’я – синонім слова “бестселер”»

11 лютого День народження популярного американського письменника і сценариста Сідні Шелдона (1917- 2007), ім’я якого стало синонімом слова «бестселер».

Книги класика детективного жанру і найбагатшого письменника світу видані більш ніж в ста країнах.

Драматургічний талант письменника відзначений іменною зіркою на голлівудській «Алеї Слави»: за його сценаріями знято 25 фільмів. Лауреат премії «Оскар» і престижної театральної нагороди «Тоні», він був визнаний за життя і зайняв почесне місце серед кращих американських белетристів після своєї кончини.

Бібліотека для юнацтва представиляє огляд творчої діяльності і життєвого шляху письменника. Запрошуємо на перегляд!

 #МояЛесяУкраїнка

Бібліотека для юнацтва Чугуївської ЦБС продовжує участіь у Міжнародному літературному марафоні «Моя Леся Українка», який з нагоди 150-річного ювілею з дня народження української поетеси Лесі Українки проводять ОКЗ «Харківська обласна бібліотека для дітей» та ОКЗ «Харківська обласна універсальна наукова бібліотека» за підтримки Департаменту культури і туризму ХОДА з метою популяризації творчої спадщини визначної української поетеси та долучення до поглибленого ознайомлення з життям та творчістю Лесі Українки.

Уривок з вірша Лесі Українки "Мелодії" ("Нічка темна і тиха була...") читає Наталія Наркевич, учениця 10 класу КЗ "Чугуївський ліцей №6" , читачка бібліотеки для юнацтва.

#Харківщина_вітає_Лесю_Українку

#150_річчяЛесіУкраїнки

 #МояЛесяУкраїнка

Бібліотека для юнацтва Чугуївської ЦБС продовжує участіь у Міжнародному літературному марафоні «Моя Леся Українка», який з нагоди 150-річного ювілею з дня народження української поетеси Лесі Українки проводять ОКЗ «Харківська обласна бібліотека для дітей» та ОКЗ «Харківська обласна універсальна наукова бібліотека» за підтримки Департаменту культури і туризму ХОДА з метою популяризації творчої спадщини визначної української поетеси та долучення до поглибленого ознайомлення з життям та творчістю Лесі Українки.

Уривок з вірша Лесі Українки "Подорож до моря" читає Денис Папян, головний спеціаліст Чугуївського місцевого центрру з надання безоплатної вторинної правової допомоги , постійний читач бібліотеки для юнацтва.

#Харківщина_вітає_Лесю_Українку

#150_річчяЛесіУкраїнки

 #МояЛесяУкраїнка

З великим задоволенням, бібліотека для юнацтва Чугуївської ЦБС , долучається до участі у Міжнародному літературному марафоні «Моя Леся Українка», який з нагоди 150-річного ювілею з дня народження української поетеси Лесі Українки проводять ОКЗ «Харківська обласна бібліотека для дітей» та ОКЗ «Харківська обласна універсальна наукова бібліотека» за підтримки Департаменту культури і туризму ХОДА з метою популяризації творчої спадщини визначної української поетеси та долучення до поглибленого ознайомлення з життям та творчістю Лесі Українки.

Уривок з вірша Лесі Українки "В дитячому крузі" та уривок з вірша "Сосна" читає Дарина Велігора , студентка Харківського коледжу текстилю та дизайну , читачка бібліотеки для юнацтва.

 4 лютого - День народження Михайла Пришвіна - відомого письменника, прозаїка, публіциста, автора великої кількості творів для дітей, оповідань про природу і полювання.

Михайло Пришвін прожив довге, цікаве і своєрідне життя. Він був агрономом і сільським учителем, ученим-природознавцем і військовим журналістом на фронтах першої світової війни, був мандрівником, мисливцем, фотографом. Проте головною справою його життя стала література, якій письменник віддав майже півстоліття.

Раннє дитинство майбутнього письменника минуло в зубожілому батьківському маєтку. Батько помер рано, і всі турботи по господарству та вихованню дітей лягли на плечі матері. Любов до неї М.Пришвін зберіг на все життя.

Навчання у гімназиста Михайла Пришвіна просувалося важко,- він залишався на повторний курс. І в цей час він спробував разом з товаришами на човні вирушити в Америку, та з цього заміру нічого не вийшло. Врешті-решт Михайла було виключено з четвертого класу гімназії. В Тюмені майбутній письменник закінчив реальне училище. Потім він вступив до Рижського політехнікуму на хіміко-агрономічне відділення. За активну участь в революційному русі М.Пришвін побував у тюрмі, відбув дворічне заслання у себе на батьківщині, а потім поїхав до Німеччини. Там він закінчив агрономічне відділення філософського факультету Лейпцігського університету. Після повернення в Росію Пришвін деякий час служить земським агрономом, публікує праці з питань сільського господарства.

В літературу Михайло Пришвін прийшов тридцятитрьохрічним, з великим життєвим досвідом. І хоч талант письменника був визнаний відносно швидко, Пришвіну довелося зазнати чимало труднощів, в тому числі і матеріальних, перш ніж він зайняв відповідне місце в літературі.

Перші письменницькі спроби були пов'язані з природою. Любов до природи спонукала М.Пришвіна мандрувати по всій країні, і кожна мандрівка, кожне яскраве враження знайшло відображення в його книгах. Так про свою подорож на російський південь по Виговському краю з його недоторканою споконвічною красою письменник розповів у першій книзі "В краю непуганных птиц". Пізніше М.Пришвін їде в нову експедицію - в Карелію і Норвегію,- її результатом стає книга "За волшебным колобком". Азіатським степам письменник присвячує свою повість "Черный араб", Далекому Сходу - повість "Женьшень".

Наймилішою для М.Пришвіна була середня Росія, де він прожив все своє життя і якій присвятив такі відомі твори, як "Корабельная чаща", "Календарь природы", "Лесная капель", "Кладовая солнца" та багато інших повістей та оповідань.

Читаючи твори письменника, ловиш себе на думці, що його можна назвати щасливою людиною. М.Пришвін писав про те, що самовіддано любив, і його творчість є виявом великої любові до навколишнього світу.

 3 лютого народився Володимир Самійленко – український поет і перекладач

Народився Володимир Іванович Самійленко 3 лютого 1864р. в с. Великі Сорочинці на Полтавщині. Батько його був поміщик Іван Лисевич, а мати — колишня кріпачка Олександра Самійленко.

Початкову освіту майбутній письменник здобув у дяка, потім у Миргородській початковій школі. У 1875р. В. Самійленко вступив до Полтавської гімназії, яку закінчив у 1884р.

У ці роки обдарований, чутливий до художнього слова юнак багато читає, робить спроби перекладати й писати. Потім з 1885р. вчиться на історико-філологічному факультеті Київського університету. У студентські роки серйозно займається літературною справою.

Після закінчення навчання (1890) В. Самійленко працював у Києві, Чернігові, Катеринославі, терплячи постійні матеріальні нестатки. Врешті склав іспит на нотаря і відкрив нотаріальну контору в м. Добрянці на Чернігівщині, де й працював до 1917p. Після революції виїхав за кордон, до Галичини. В еміграції В. Самійленко прагне повернутися в Україну, і дістає на це дозвіл в 1924p. Повернувшись до Києва, працював редактором.

Останні роки життя письменника були вкрай важкими. Голодне поневіряння в еміграції, смерть двох дочок, вимушене повернення в Радянську Україну, вщент підірване здоров’я... У серпні 1925 року Володимира Івановича Самійленка не стало. Похований В. Самійленко в Боярці під Києвом.

В. Самійленко в усіх жанрах творчості виявив себе як митець з тонким чуттям слова, своїми темами, своєю неповторною манерою письма, зі своїм оригінальним підходом до традиційних тем.

Поетична спадщина В. Самійленка містить ліричні й сатиричні вірші, переклади творів з російської та іншої зарубіжної класики.

Високі почуття любові до батьківщини — розкішного, багатого краю, що перебуває в неволі й злиднях, звучать у віршах циклу «Україні», «Веселка».

В ряді віршів В. Самійленко торкається традиційної теми ролі митця, мистецтва в суспільному житті («Пісня», «Елегії», «Орел», «Не вмре поезія»), закликає поета не замикатися в особистих стражданнях, а служити людині й людству. Розкриваючи своє кредо поета, В. Самійленко звертається до прикладу великого Кобзаря, це поезії «На роковини смерті Шевченка», «26 лютого», цикл «Вінок Тарасові Шевченку, 26 лютого» та ін. Роль Т. Шевченка у розвитку української мови поет натхненно розкрив у прекрасній поезії «Українська мова (Пам’яті Т. Г. Шевченка)», що стала широко відомим хрестоматійним твором.

Яскраву сторінку поетичної творчості В. Самійленка становить його пейзажна та інтимна лірика (цикл «Весна», «Сонети», «Її в дорогу виряджали» та ін.). «Вечірня пісня» поета, покладена на музику К. Стеценком, стала улюбленою народною піснею. Значне місце у творчості митця посідає його філософська лірика, де звучать роздуми про сенс людського буття, про вічність, плин матерії в часі й просторі, про єдність матеріального і духовного начал.

В. Самійленко був блискучим майстром сатири й гумору. Кращі його сатиричні твори «Ельдорадо» (1886), «Як то весело жить на Вкраїні» (1886), «На печі» (1898), «Мудрий кравець» (1905), «Невдячний кінь» (1906). Поезії «Дума-цяця», «Міністерська пісня», «Новий лад» стали яскравими зразками нещадної сатири. Афористичність мови, стислість і точність вислову, куплетна форма окремих поезій надають сатиричним творам виняткової виразності й привабливості.

З успіхом виступав В. Самійленко і в жанрі драми, написавши кілька комедій, драматизованих гуморесок: «Драма без горілки» (1895), «Дядькова хвороба» (1896), «У Гайхан-бея» (1897), а також визначну драматичну поему «Чураївна» (1894).

Чимало зробив В. Самійленко і як перекладач на українську мову російської та іншої зарубіжної класики — творів О. Пушкіна і В. Жуковського, І. Нікітіна і М. Гоголя, Гомера, П. Бомарше, Ж.-Б. Мольєра, Дж. Байрона, П. Беранже й ін.

Бібліотеки міста запрошують до знайомства з поетом - ліриком В. Самійленко!