29 листопада 1778 року на Харківщині народився Григорій Квітка-Основ'яненко

         29 листопада 1778 року на Харківщині народився Григорій Квітка-Основ'яненко - засновник художньої прози і жанру соціально-побутової комедії в класичній українській літературі. Прозаїк-новатор Григорій Квітка-Основ'яненко своїми сентиментально-реалістичними творами заявив про народ, до якого був щиро прихильний, і серед нього знаходив, за його ж словами, героїнь у квітках і запасках. Письменник створив цілу галерею національно колоритних персонажів українців і українок, утвердив цінність людини незалежно від її соціального походження, поставив слово на боротьбу із соціальним мороком.
      Найкращі твори Квітки-Основ'яненка одними з перших представляли українську літературу європейським читачам. За його творами знято фільми : "Сватання на Гончарівці", "Шельменко-денщик", а за мотивами повісті "Конотопська відьма" - кінокартину "Відьма".

Цікаве про Квітку-Основ'яненка.

       Як згадують сучасники літератора, Квітка-Основ'яненко був людиною цікавою, приємною у спілкуванні. На життєвому шляху великого українця траплялися різні, часом навіть комічні випадки:

перші твори Квітка-Основ'яненко написав російською мовою у 1816 році. Поезія і оповідання Квітки-Основ'яненка опубліковані на сторінках “Українського вісника”, співредактором якого був сам письменник, а також у виданні “Вісник Європи”. Проби пера бажаного схвалення критиків не отримали. Літературознавці того часу назвали твори Квітки-Основ'яненко “не надто досконалими”;

допомогла відкритися всім граням таланту Григорія Квітки-Основ'яненка тільки українська мова. На початку 30 років 19 століття він почав писати рідною мовою. Сучасники письменника відзначають, що важливе значення в розвитку письменницького таланту має особистість дружини Квітки-Основ'яненка. На думку знайомих письменника, завдяки Ганні Григорівні знаменитому харків'янину вдалося стати літератором. Дружина була для Квітки-Основ'яненка перший вдячним читачем і дуже суворим критиком. Працювала вона класною дамою в харківському Інституті шляхетних дівчат. За наполяганням дружини письменник після першої невдалої спроби і розгромною реакції критиків зважився ще раз написати;

твори Квітки-Основ'яненка настільки гуманні, в них міститься надмірне співчуття до людей, що навіть Іван Франко називав його одним з письменників, який увійшов до числа перших авторів “людської повісті”;

читачам драматургічні твори Квітки-Основ'яненка більше припали до смаку, ніж проза. Його п'єси “Шельменко-денщик” і “Сватання на Гончарівці” досі не сходять зі сцен українських та зарубіжних театрів, незмінно користуються популярністю;

церемонія поховання Квітка-Основ'яненко зібрала майже все місто, харків'яни бажали провести його в останню путь. Поховали Квітку-Основ'яненка на Холодногірському цвинтарі, але у 1930-х роках церкву на місці поховання знесли, звільнивши землю під будівництво стадіону “Трудові резерви”. Надгробок було перенесено до Покровського собору, а через деякий час - на 2-ге міське кладовище. Зараз вже навряд чи можна з упевненістю сказати, чий прах покоїться під надгробком з ім'ям знаменитого літератора;

відомою зі слів драматурга є історія його роду. У 1604 році в Київ невідомо звідки прийшов старий дід з онуком-сиріткою на ім'я Григорій. Через деякий час дідуся не стало, а Григорій в Києві прижився. Хлопець був дуже красивим і добрим за характером, тому й почали його називати Квіточка, коли виріс - просто Квітка.

Гарний хлопець привернув увагу дочки київського воєводи, дівчина парубкові також сподобалася. Після таємного вінчання молодята підмовляють невелику групу козаків, разом вони здійснюють втечу на вільні, мало освоєні на той час землі Лівобережжя. На березі річки Уди втікачі заснували поселення, яке потім розрослося до Харкова, який в наші часи часто називають Першою столицею України. Праправнука засновника хутора Основа сучасні українці знають, як Григорія Квітку-Основ'яненка. Цю розповідь виклав в одному зі своїх творів сам письменник, історичні факти красиву історію не підтверджують.

16 листопада - Всесвітній день толерантності

                                                  Майбутнє людства - в єдності

                 У перекладі з латинської «tolerance» означає «терпіння».

        Це слово в медицині позначає здатність організму переносити вплив тих чи інших чинників. У суспільстві толерантність означає терпимість до інших думок, поглядів, традицій.

       Життя суспільства, як і життя окремої людини, ґрунтується на впливі ідей, поглядів, теорій. За часи історії людства їх промайнуло чимало. Вони оволодівали розумом людей на більший чи менший термін. Деякі з них закликали до барикад, призводили до війн.

       Вчені не дійшли єдиної думки щодо виникнення в світовій культурі терміну толерантність. Дехто пов'язує його появу з підписанням Нантського едикту, коли протестанти і католики знайшли компроміс між своїми конфесіями. Цій події передувала одна з найкривавіших ночей у світовій історії - Варфоломієва.

       Як бачимо, проблема толерантності вперше виникла у західній цивілізації саме на релігійному рівні, а релігійна толерантність поклала початок усім іншим свободам, що мають місце у демократичному суспільстві.

       З розвитком суспільства до людей прийшло розуміння, що Земля не є надто великою, вона – наш спільний дім, всі люди в якому – сусіди.

       А для того, щоб людство успішно розвивалося, треба знаходити спільну мову. У безмежному морі різноманітних культур, релігій, думок, ідей, що належать людям різних країн на планеті, на допомогу має прийти «рятувальне коло» толерантності. Ще у ХVIII ст. французький філософ-просвітитель Франсуа-Марі Вольтер сказав свою знамениту фразу: «Ваша думка для мене глибоко ворожа, але за Ваше право висловити її я готовий віддати своє життя».

        Сьогодні толерантність – яскравий показник ступеню демократичності кожної держави й одна з умов її розвитку. Політична толерантність є основою для плідних міжнародних відносин.

        Для того, щоб досягти успіху у власному житті, не витрачати сил на конфлікти, «побутові війни», кожному доцільно сформувати у собі толерантність як рису характеру. Для цього необхідно:

бути готовими до того, що всі люди різні – не кращі й гірші, а просто різні;

навчитися сприймати людей такими, якими вони є, не намагаючись змінити в них те, що нам не подобається;

цінувати в кожній людині особистість і поважати її думки, почуття, переконання незалежно від того, чи збігаються вони з нашими;

зберігати «власне обличчя», знайти себе і за будь-яких обставин залишатися собою.

Вислови знаменитих людей про толерантність

„Ніхто не може судити про інших, поки не навчиться судити про себе самого”. Й. Гете.

„Гарні манери має той, хто найменшу кількість людей ставить у незручне становище”. Джонатан Свіфт.

„Помирися зі своїм суперником швидше, поки ти ще на шляху з ним”. Євангеліє від Матфея.  

„Намагайтеся бути хоча б трохи добрішими, і ви побачите, що будете не в змозі здійснити інший вчинок.” Конфуцій.

„Будьте строгими до себе та м’якими до інших. Так ви врятуєте себе від людської неприязні”.

Любов виникає з любові, коли хочу, щоб мене любили, я сам першим люблю”.Григорій Сковорода.

„Не все те неправильне, що тобі незрозумiле”. Григорій Сковорода

„Яке призначення людини? Бути нею!” Станіслав Єжи Лєц.

 http://library-gs.at.ua/publ/novini/16_listopada_vsesvitnij_den_tolerantnosti/5-1-0-15

День народження українського поета Андрія Малишка (1 (14) листопада 1912р.)

“БЛАГОСЛОВЕН БУДЬ, СВІТЕ МІЙ…”

Я просто мало жив. Я тільки віть                                                    .Людських шукань, врожаїв та політь,                                     .
Я тільки іскра ватри молодої,
Суремний крик у сніжному завої,
Клітина вибуху нових століть.

……………………………………..
Я просто мало жив…

А.Малишко

14 листопада виповнюється 105 років від дня народження видатного українського поета Андрія Малишка.
Всі знають його, зокрема, за текстами пісень: «Знову цвітуть каштани», «Пісня про Київ», «Пісня про рушник», «Вчителька».
Андрія Малишка називають "солов'їним серцем України" за його невмирущі пісні, що живуть у народі й сьогодні. У поезії складного XX століття залишився найпослідовнішим поетом-традиціоналістом, який попри всі модерні віяння, зберіг глибинну народнопоетичну основу української лірики, її яскраву образність, соковиту й колоритну мову. Тим - то його щирі й задушевні твори назавжди ввійдуть до золотого фонду нашої літератури як свідчення величі й краси мистецтва слова.

Пісенна душа Андрія Малишка

                                          Душа народу бринить услові

         Із самого малечку в словах рідної мови людина відкриває для себе великий і чарівний світ життя. Мова – безцінний скарб народу. В ній відбито його характер, психічний склад, історію, звичаї, побут. Як найдорожча спадщина, як заповіт поколінь передається нащадкам любові до свого народу рідної мови.

      Калиновою, солов’їною назвали прекрасну українську мову поети. Це неповторна мова Шевченка і Франка, Лесі Українки і Коцюбинського, Тичини і Сосюри, Рильського і Малишка сучасних представників красного письменства.

       Українська мова – одна з найрозвиненіших у світі. Вона має величезний лексичний фонд, багату синоніміку. Ось узяти б слово лелека. Це не єдина назва птаха. Він і чорногуз, і бусол, і бузько, і гайстер. А яка різноманітність граматичних засобів, скільки зменшено – пестливих форм: вітер – вітерець, вітрець, вітрик, вітронько; збільшені – вітрище, вітровище, вітрюга, вітрюган, вітрисько; сильний вітер – вітровій.

      Окраса української мови – її милозвучність, яка створюється і чергуванням у – в, і – й на межі слів, і уникненням збігу більш ніж двох приголосних: радість, але радісний; щастя – щасливий, Запоріжжя – запорізький!

        У чудових народних піснях, сповнених задушевності, ліричності, на кожному кроці зустрічаємо слова з пестливими, зменшувальними суфіксами, що створює атмосферу доброзичливості, інтимності. Це перед усім особові імена: Марусенька, Романочко, Іванко та інші.

 Українська мова – це мова великого народу, великої культури, нашої історії. Тільки той може осягти своїм розумом і серцем красу, велич і могутність Батьківщини, хто збагнув відтінки і пахощі рідного слова, хто дорожить ним. Людина, яка не любить мови рідної матері, якій нічого не промовляє рідне слово – це людина без роду і племені.

Любімо її, вивчаймо її, розвиваймо її, нашу мову...

                                    Знаменні дати листопада

¨        3.11 - 130 років від дня народження Самуїла Яковича Маршака (1887—1964), російського поета, драматурга, перекладача.

                      - 55 років від дня народження Ірен Віталіївни Роздобудько (1962), української журналістки, письменниці, сценаристки, поетеси.   

¨     9.11 - День української писемності та мови. День Преподобного Нестора літописця Печерського.

¨                  13.11 -  Всесвітній день доброти.

     14.11 - 110 років від дня народження Астрід Анни Емілії Ліндгрен (1907—2002), шведської письменниці-казкаря

¨                16.11 -  Міжнародний день толерантності.

¨                 17.11 - Міжнародний день студента.

¨                 20.11 -  Всесвітній день дитини.

            1959 – Генеральна Асамблея ООН проголосила «Декларацію прав дитини». - 1989 – Генеральна Асамблея ООН ухвалила «Конвенцію про права дитини».

¨                22.11 - День пам’яті жертв голодомору та політичних репресій.  Всеукраїнська акція 

«Засвіти свічку». Відзначається щорічно у четверту суботу листопада відповідно до Указу Президента № 1310/98 від 26.11.1998 р.

         26.11 -  120 років від дня народження (м. Єлисаветград) Олександра Олександровича Осмьоркіна (1892 - 1953), художника і педагога. У 1994р. в Кропивницькому відкрито художньо-меморіальний музей О. О. Осмьоркіна.

         29.11 - 215 років від дня народження Вільгельма Гауфа (1802—1827), німецького письменника-казкаря

         30.11 - 350 років від дня народження Джонатана Свіфта (1667—1745), англійського прозаїка