Вітаємо всіх закоханих з днем Святого Валентина!
І окрім вітань, пропоную більш детально ознайомитися з цим святом.
Романтична легенда про Святого Валентина
Християнського проповідника Валентина посадили в римську в'язницю
за віру й невдовзі засудили до страти. Сидячи під вартою, Валентин
закохався у сліпу дівчину, дочку в'язничного наглядача. Користуючись
своїми медичними знаннями, він зцілив її від сліпоти. За іншою версією,
сліпа дочка тюремника сама закохалася у Валентина. Той як священик, що
дав обітницю безшлюбності, не міг відповісти на її почуття, але в ніч
перед стратою (ніч проти 14 лютого) надіслав їй зворушливого листа, який
підписав «Твій Валентин». У пам'ять про це тепер у День Святого
Валентина заведено дарувати одне одному «валентинки» — вітальні листівки
в вигляді сердечок, з добрими побажаннями, словами кохання,
пропозиціями руки та серця чи просто жартами, які не підписують, і той,
хто отримує, повинен сам здогадатися, від кого вони. Також у цей день
дарують коханим квіти (найчастіше троянди — символи кохання),
цукерки-сердечка, інші сувеніри у вигляді сердечок, купідончиків,
пташок, що цілуються.
Історично-релігійне підґрунтя
За легендою, християнський священик Валентин жив за часів
імператора Клавдія II Готського (III ст. від Р. Х.) й поруч з основним
покликанням займався природничими науками та медициною. Войовничий
імператор Клавдій нібито вважав, що сім'я заважає солдатам воювати за
імперію і видав едикт, яким забороняв воїнам одружуватися. Валентин,
незважаючи на цей указ, продовжував таємно вінчати всіх охочих. За це
його заарештували й ув'язнили під охороною офіцера, прийомна донька
якого була сліпою. Священик оздоровив її, а опісля навернув на
християнство батька й цілу родину. Довідавшись про це, імператор наказав
відтяти йому голову, що й сталося 14 лютого.
День святого Валентина в Україні
В Україні День святого Валентина відзначається надто по-різному. Із
здорових, одухотворених його "освоєнь" можна відзначити пластові
вечірки, флеш-моби та заходи в бібліотеках. Прикладом доброго, теплого
сценарію вистави про святого Валентина для шкільної чи студентської
вечірки є сценарій, написаний за старокиївською легендою.
Святий Валентин в старокиївській легенді
В кінці 19 - на початку 20 століття в дуже популярних тоді виставах
домашніх театрів однією з найулюбленіших була п’єска за старокиївської
легендою про київських закоханих, яким допомогли зберегти кохання і
пошлюбитись свята Ольга і святий Валентин. Вистава існувала в кількох
варіаціях, вона була збережена в пам’яті киян із старокиївських родів.
Відповідний історичний контекст є цілком вірогідний. В Києві ще княжому,
домонгольському, були католицькі храми, діяли кілька орденів (зокрема,
бенедиктинці, домініканці та францисканці), а київськими католиками були
не лише поляки та інші іноземці київських колоній. В останніх були й
київські родичі-свояки, і друзі-кияни, котрі, спілкуючись, знайомилися з
деякими традиціями, частина з яких тою чи іншою мірою або творчо
наслідувалася, або в них просто брали якусь участь. Хоч і з перервами, в
Києві діяли католицькі храми, а кияни-католики – більшим чи меншим
числом – жили й живуть досі. Оцінка діяльності католиків в українських
землях в період їх державної несамостійності була неоднозначною, а
пізніше подавалася вона переважно однобоко. Хоч, дійсно, в історії
бувало всяке, але Київ знавав куди страшніших зайд. Загалом же,
католицизм, як і протестантизм, наближали до здобутків (і проблем)
ширшого європейського світу, і для цього православним киянам не
обов’язково було міняти конфесійну належність. Підтвердженням того, що в
київські духовні сторінки вписані й католицькі складові, була як
жорстка російсько-імперська й жорстока радянська цензура людських про це
згадок, так і, власне, самі ці уцілілі згадки. Адже одна справа була –
залишити деякі костели (під музей атеїзму, склад чи, в кращому випадку,
під концертний зал), а інша – дозволити публічні спогади про живі, теплі
свідчення відповідної спорідненості. Однак деякі такі свідчення все ж
дожили до сучасності, адже не знищили всіх, хто міг їх передати. Одним з
них і є старокиївська оповідка про святого Валентина. Час, коли «бував»
святий Валентин в Києві, навряд чи можна встановити, оскільки в легенді
він не визначений. Однак, судячи з її контексту, ймовірно, йдеться про
пізньо-середньовічний період. За тих часів в самій Католицькій Церкві
ставилися до цього святого неоднозначно. Але в низці католицьких країн
таке свято було, і навіть не лише суто молодіжне. Вірогідно, його
«принесли» в Київ тамтешні гості, або кияни, які мандрували тими краями,
а київській молоді свято сподобалося (що нескладно уявити). В Києві
діяли, хоч і з перервами, кілька католицьких навчальних закладів для
світських, де вчилися не лише католики. Можливо, якраз їх учні і стали
героями тієї цікавої історії. Очевидно, навряд чи в Києві відбувалися
масові святкування-валентинки, але були ж й інші локальні місцеві
спудейські, магістратські, цехові свята і традиції. В старокиївській
легенді про святого Валентина фігурують звичайні кияни, яким допомогли
зберегти та освятити кохання свята Ольга та святий Валентин. Крім
такого, мабуть, можливого лише в Києві, поєднання небесних помічників,
вся легенда просякнута саме київським духом – духом міста, споконвічно
відкритого до зв’язків з іншим європейським світом, міста-колиски
непересічної, оригінальної культури, яку не подужали цілком вигасити та
переінакшити всі загарбники. Адже в оповідці не згадується про якісь
конфесійні проблеми, чи кохання всупереч волі батьків, чи бучні зради й
не менш бучні примирення: питання було в тому, щоб закохані могли
одружитися, не відмовляючись водночас від інших сімейних турбот та від
реалізації своїх особистих покликань.
За матеріалами http://uk.wikipedia.org/
Комментариев нет:
Отправить комментарий