Сьогодні  ,23 червня ,день народження Анни Ахматової - Анни Горенко, жінки, що увійшла до "серебрянного века" російської поезії.
Народилася в Одесі, мала українське коріння, жила в Києві, звідки і забрав її заміж Лев Гумільов.

"Из логова змиева,
Из города Киева,
Я взял не жену, а колдунью".

І можна, звісно, закидати Ахматовій відірваність від українського, проте... Саме вона збагатила російську літературу прекрасними перекладами з Івана Франка.

* * *
Сонети — се раби. У форми пута
Свобідна думка в них тремтить закута,
Примірена, як міряють рекрута,
І в уніформ так, як рекрут, упхнута.

Сонети — се пани. В них мисль від роду
Приглушено для форм; вони вигоду,
Пожиток кинуть, щоб ловити моду:
Се гарний цвіт, що не приносить плоду.

Раби й пани! Екстреми ся стрічають.
Несмілі ще їх погляди, їх речі,
Бо свої сили ще раби не знають.

«Простуйся! В ряд!» Хлоп в хлопа, плечі в плечі
Гнеть стануть, свідомі одної мети,
Живі, грізні, огромнії сонети...

1880

* * *
Сонеты — как рабы. На них оковы, Свободное смиряющие слово.
Как рекрут, мысль измерена сурово,
Как рекрут, втиснута в мундир готовый.

Сонеты — господа. Им знатность рода
В границах мысль держать велит, а мода
Для них важней достатка и дохода,
Их пышный цвет бесплоден год от года.

Две крайности встречаются несмело.
Рабы еще своей не знают силы,
Еще не ясны им и цель, и дело.

Постройся! Сдвой ряды! Гляди в затылок!
И вот стоят могучие атлеты —
Живые, злые, грозные сонеты.