«Енеїді» І. Котляревського – 220 років!

2018-ий – ювілейний рік для такого знакового твору української літератури, як «Енеїда» Івана Котляревського (1769-1838). Рівно 220 років назад було опубліковано перші три частини поеми. Ця подія є символом народження нової української літератури. Ще до офіційної публікації «Енеїда» була надзвичайно популярною серед народу, швидко поширювалася у рукописах.

Один із таких рукописів потрапив до багатого конотопського шляхтича Максима Парпури (1763-1828). Будучи людиною високоосвіченою, Максим Йосипович зрозумів, що перед ним твір, що заслуговує на широку читацьку аудиторію. Він домігся дозволу цензури на публікацію сатиричної поеми. За сучасними мірками вчинок нібито буденний, але для тих часів – досить-таки сміливий, адже сам твір містив чимало дошкульної іронії в адресу пануючої верхівки.

Видав Максим Йосипович книгу власним коштом у Петербурзі (1798), але без відома автора. Цей вчинок надзвичайно обурив Котляревського, він дорікнув Парпурі, що той надрукував «Енеїду» «почти испорченную». Пізніше, в особисто підготовленому виданні поеми, Котляревський помстився Парпурі, додавши в описі пекла 82-гу строфу:

Якусь особу мацапуру
Там шкварили на шашлику,
Гарячу мідь лили за шкуру
І розпинали на бику:
Натуру мав він дуже бридку,
Кривив душею для прибитку,
Чужеє оддавав в печать;
Без сорома, без Бога бувши
І восьму заповідь забувши,
Чужим пустився промишлять.

Звичайно, зазіхання на інтелектуальну власність – річ не надто приємна, але гнів Котляревського на видавця був дещо перебільшений. По-перше, Парпура взяв на себе лише функцію видавця і мецената, а ім’я автора твору він не приховував. По-друге, про бажання збагатитися від гонорару говорити смішно, адже Максим Йосипович був людиною дуже багатою. По своїй смерті він заповідав Конотопській повітовій школі, Чернігівській гімназії і Харківському університету по 1600 карбованців, а Конотопському шпиталю – 40000 карбованців. Тож, як бачимо, публікація Парпурою «Енеїди» була абсолютно безкорисливою.

Друге видання поеми вийшло в Петербурзі в 1808 році в друкарні Івана Глазунова (1786-1849) та являло собою дослівну публікацію «парпурівської» «Енеїди» з виправленими друкарськими помилками.

У авторській редакції поема виходить у 1809 році. Дане видання істотно відрізнялося від попередніх: містило нову ІV-ту частину, а до перших трьох частин додалися окремі нові строфи. Це було останнє книжкове видання «Енеїди», що вийшло за життя автора. Перед смертю Котляревський почав готувати найповніше видання поеми, заново її відредагував, додав V-ту і VІ-ту частини й продав за 2000 карбованців право на публікацію харківському книговидавцеві О. Волохинову, але твір був надрукований вже після смерті автора в 1842 році.

Цікаво, що один з прижиттєвих примірників «Енеїди» Котляревського знайшов своє місце на поличці особистої бібліотеки Наполеона. Звичайно, легендарний полководець не міг читати україномовний твір, але цілком ймовірно, що під час воєнного походу в Росію Наполеон зацікавився цією книгою як іноземним раритетом.

Ці чотири вищезгадані видання «Енеїди» є базою для її текстового вивчення. Усі пізніші видання не мали на меті детально дотримуватися авторського тексту, й інколи видавці дозволяли собі цілком довільні поправки, через що першоджерело значною мірою зазнавало змін.

Чималий науковий інтерес становить текст перших трьох частин «Енеїди», надрукований літературознавцем Павлом Житецьким (1836-1911) з рукописного списку 1799 року. Цей список, який колись належав київському протодиякону Заградському, цікавий не лише своїми варіантами до друкованого аналогу. Він є документальним свідченням живого інтересу українців до поеми, яка була «принята в Малороссии с восторгом, все сословия читали ее, от грамотного крестьянина до богатого пана» [5, С. 156]. Із текстом цього рукописного списку «Енеїди» читачі нашого відділу мають змогу ознайомитися зі сторінок часопису «Киевская старина».

На жаль, фонд нашої бібліотеки не володіє прижиттєвими виданнями поеми Котляревського, проте шанувальників творчості поета нам все ж є чим зацікавити. Найстарішим виданням «Енеїди» нашого відділу є книга за 1886 рік, яка побачила світ у Житомирі в типографії А. Штерензона.

Цікавим є видання творів І. Котляревського під редакцією С. Єфремова, з ілюстраціями В. Корнієнка і заставками І. Бурячка. Книга вийшла друком в 1918 році – в період короткого життя Української Народної Республіки.

Гумор Котляревського бадьорив дух українців і в роки Другої світової війни. У фонді нашого відділу є примірник «Енеїди», виданий у 1944 році. Він подарований книгозбірні відомим херсонським колекціонером Михайлом Ємельяновим (1923-2014).

При написанні наукових досліджень нашим користувачам стануть у нагоді і цінні літературознавчі праці, опубліковані на сторінках періодичних видань ХІХ – початку ХХ ст. Це такі роботи, як «Энеида И. П. Котляревского и древнейший список ее» П. Житецького, що надрукована в журналі «Киевская старина», історико-літературний нарис І. Стешенка «Иван Петрович Котляревский» з журналу «Научное обозрение» за 1901 рік тощо.

«Енеїда» – книга, яку ніколи не набридає перечитувати. У ювілейний для поеми рік у нас є чудовий привід знову узяти в руки безсмертне творіння Котляревського і поринути в захопливий світ пригод моторного парубка Енея.

Олена Фетісова

Джерела:

1. Житецкий П. Энеида И. П. Котляревского и древнейший список ее // Киевская старина. – 1899, т.67, окт., С. 1-30 (1-й паг.); 1900, т.68, янв., С. 1-45 (2-й паг.); февр., С. 163-191; март, С. 312-336.

2. Котляревский И. П. Вергилиева Энеида на украинскую мову перелицована / соч. И. П. Котляревского. – Киев: изд. кн. маг. П. Ф. Панчешникова, 1886 (Житомир: тип. А. О. Штерензона). – 299 с.

3. Котляревский И. П. Энеида, сочинение Котляревского на малороссийском языке, по списку 1799 г. // Киевская старина. – 1900. – т.68, янв., С. 1-32 (4-й паг.)

4. Котляревський І. П. Енеїда / І. П. Котляревський; худож. С. Пожарський, ред. Ю. Кобилецький. – [К.]: Укрдержвидав, 1944 (Москва: друкарня Госэнергоиздата). – 263 с.

5. Котляревський І. П. Твори Івана Котляревського / під ред., з переднім сл. та прим. Сергія Єфремова, з портр. авт., іл. В. Корнієнка, акад. Позена, заставками Ів. Бурячка та ін. мал. – Вид. 2-ге. – Київ: Вид-во «Вік», 1918 (Друк. акц. т-ва «Петро-Барський в Києві»). – 170, [2] с., [5] арк. іл.: портр. – Бібліогр.: с. 170.

6. Стешенко И. Иван Петрович Котляревский: историко-литературный очерк // Научное обозрение. – 1901, авг.-окт., С.32-114 (паг. продолж.)

http://museum.lib.kherson.ua/eneidi-i-kotlyarevskogo--220-rokiv.htm