З нагоди 175-річчя від народження Івана Карпенка-Карого

 День народження видатного драматурга

Видатний драматург, актор, режисер, один із основоположників українського професіонального театру, Іван Карпович Тобілевич (псевдонім - І. Карпенко-Карий, 1845-1907) належить до тих славних діячів вітчизняної культури, якими пишається наш народ. Продовжуючи традиції Т. Шевченка, він відіграв велику роль у боротьбі за реалізм, народність, ідейність української літератури й театрального мистецтва.

Драматургія І. Карпенка-Карого своєрідно підсумувала майже столітній розвиток української драматургії, піднявши її на новий рівень. Вражаючи тематичним і жанровим багатством, вона у своїй цілісності являє собою різноманітну картину життя України протягом століть.

За двадцять років творчої діяльності І. Карпенко-Карий написав близько двох десятків п'єс різних жанрів. Серед них - побутові драми з життя села, гостросатиричні комедії, історичні трагедії тощо. Його п'єси засвідчили дальший розвиток української класичної драматургії.

Найкращі драми і комедії Карпенка-Карого — «Безталанна», «Сава Чалий», «Мартин Боруля», «Сто тисяч» і «Хазяїн» — не втратили своєї цінності й сьогодні, були і залишаються гордістю національної театральної культури.

Ми наполегливо рекомендуємо завітати до бібліотеки для юнацтва та ознайомитись з чудовими творами письменника!

День партизанської слави

 22 вересня в Україні відзначається День партизанської слави. Це свято вшанування подвигу партизанів і підпільників у період Другої світової війни. Його було встановлено Указом Президента України в 2001 році, на честь 60-ї річниці з початку підпільно-партизанського руху в нашій державі.

Дії партизанських загонів та підпільних організацій у роки Другої світової війни нанесли непоправні втрати боєздатності противника та наблизили День Перемоги над фашистами та їхніми союзниками.

Перші загони партизанів з’явились в Україні восени 1941 року під Черніговом та Сумами, а масовості партизанський рух набув лише з кінця 1942 року. Супротив мирного населення окупаційному режиму був реакцією на нещадний терор, масові вбивства, геноцид єврейського населення, вивезення молоді до Німеччини на примусові роботи.

До Дня партизанської слави у бібліотеці для юнацтва Чугуївської централізованої бібліотечної системи експонується книжкова виставка "Пам'ятайте! Крізь віки, крізь роки!"Всі бажаючі мають змогу більш детально ознайомитись із матеріалами виставки завітавши в нашу бібліотеку за адресою вул. Харківська, буд.33

Цей день відзначається як данина всенародної поваги до тих, хто у воєнний час боровся з фашистами в глибокому тилу ворога, не шкодуючи ні сил, ні життя. 6200 партизанських загонів і підпільних груп, які налічували близько мільйона людей, наносили відчутні втрати гітлерівським військам на окупованій території.

На території Харківської області та безпосередньо на Чугуївщині в роки Другої світової війни було організовано активний опір окупаційному режиму. Харківська облрада має дані, що за 23 місяці боротьби партизанами і підпільниками Харківщини було знищено понад 23000 ворожих солдат і офіцерів, 21 залізничний ешелон і 260 автомашин з військами і технікою, підірвано 42 залізничних і шосейних мости.

На жаль, сторінка історії про участь Чугуєва в партизанському русі вивчена далеко не повно. Але навіть скупі факти говорять про мужню боротьбу місцевого населення з загарбниками. Так, в Книзі пам'яті України (№13) є поіменний список 24 жителів Чугуївського району та 6 – міста Чугуєва, які брали участь у партизанській боротьбі і загинули під час бойових завдань.

Федір Никифорович Бондаренко працював в авіачастині і був залишений в Чугуєві на підпільну роботу; в результаті зради був повішений 18 квітня 1942 року на колишній базарній площі разом зі своїми соратниками: Сергієм Петровичем Борисовим, тодішнім начальником пожежної охорони Чугуєва, і Віктором Павловичем Ястребовим, головою сільради Клугино-Башкирівки. На їх честь на будинку № 8 по вул. Жадановського встановлено меморіальну дошку.http://chuguev-rada.gov.ua/news/id/8918

ВЦей день відзначається як данина всенародної поваги до тих, хто у воєнний час боровся з фашистами в глибокому тилу ворога, не шкодуючи ні сил, ні життя. 6200 партизанських загонів і підпільних груп, які налічували близько мільйона людей, наносили відчутні втрати гітлерівським військам на окупованій території.

На території Харківської області та безпосередньо на Чугуївщині в роки Другої світової війни було організовано активний опір окупаційному режиму. Харківська облрада має дані, що за 23 місяці боротьби партизанами і підпільниками Харківщини було знищено понад 23000 ворожих солдат і офіцерів, 21 залізничний ешелон і 260 автомашин з військами і технікою, підірвано 42 залізничних і шосейних мости.

На жаль, сторінка історії про участь Чугуєва в партизанському русі вивчена далеко не повно. Але навіть скупі факти говорять про мужню боротьбу місцевого населення з загарбниками. Так, в Книзі пам'яті України (№13) є поіменний список 24 жителів Чугуївського району та 6 – міста Чугуєва, які брали участь у партизанській боротьбі і загинули під час бойових завдань.

Федір Никифорович Бондаренко працював в авіачастині і був залишений в Чугуєві на підпільну роботу; в результаті зради був повішений 18 квітня 1942 року на колишній базарній площі разом зі своїми соратниками: Сергієм Петровичем Борисовим, тодішнім начальником пожежної охорони Чугуєва, і Віктором Павловичем Ястребовим, головою сільради Клугино-Башкирівки. На їх честь на будинку № 8 по вул. Жадановського 

До 60-річчя від дня народження Оксани Забужко

 До 60-річчя від дня народження Оксани Забужко

Оксана Забужко народилася 19 вересня 1960 року в місті Луцьк. За словами письменниці, правдиве родове прізвище оригінально було не “Забужко”, а “Забузькі”. В Луцьку жила до 8 років, поки її батька не виявило КДБ, що переслідувало його кілька років. Після цього родина була вимушена переїхати до Києва.

Закінчила філософський факультет (1977–1982) та аспірантуру з естетики (1985) Київського університету імені Тараса Шевченка.Захистила кандидатську дисертацію на тему “Естетична природа лірики як роду мистецтва”. Виключно літераторством трудовий досвід Забужко не обмежується.

Довгий час вона працювала викладачем. Причому лекції кандидата філософських наук Забужко пощастило відвідати студентам не тільки Київської державної консерваторії ім. П. Чайковського, де Забужко читала естетику, а також студентам таких всесвітньо відомих університетів як Гарвардський, Єльський, Колумбійський.

Починаючи з 1989 року Забужко є старшим науковим співробітником Інституту філософії НАН України.

1992 року викладала україністику в Університеті штату Пенсильванія як запрошений письменник.

У 1994 авторка отримала стипендію Фонду Фулбрайта і викладала в Гарварському та Піттсбурзькому університетах.

В Україні Забужко від 1996 (від часу першої публікації роману-лонґселера “Польові дослідження з українського сексу”) залишається найпопулярнішим україномовним автором. Твори Забужко здобули також міжнародне визнання, особливо широке – в Центральній та Східній Європі.

У 1985 році вийшов перший збірник віршів Забужко “Травневий іній”.

Оксана Забужко – член Асоціації українських письменників.

За літературний талант і відвагу письменницю часто порівнюють з Достоєвським, а за літературну майстерність у зображенні характерів персонажів - з Міланом Кундерою. Сьогодні вірші Оксани Забужко активно кладуться на музику, а її романами цікавляться режисери для екранізації.

Ласкаво просимо до бібліотеки для юнацтва , яка розташована за адресою: вул.Харківська, буд.33

Коцюбинський Михайло Михайлович (17.09.1864 – 25.04.1913)

 Коцюбинський Михайло Михайлович (17.09.1864 – 25.04.1913)

Михайло Михайлович Коцюбинський народився 17 вересня 1864 р. в м. Вінниці в сім’ї дрібного урядовця. Дитинство та юність майбутнього письменника минули в містечках і селах Поділля,куди переводили батька по службі. Освіту здобув у Барській початковій школі (1875-1876) та в Шаргородському духовному училищі (1876-1880).Після закінчення якого Михайло Коцюбинський переїздить до Кам'янця-Подільського, маючи намір навчатися в університеті, але ця мрія не здійснилася. Через тяжке матеріальне становище сім'ї у 1886 – 1889 він дає приватні уроки і продовжує навчатися самостійно, а 1891-го склав іспит екстерном при Вінницькому реальному училищі на народного учителя.

Важливу роль у формуванні світогляду М. Коцюбинського відіграла його поїздка до Львова. Тут він знайомиться з І. Я. Франком, налагоджує контакти з редакціями журналів «Правда», «Зоря», «Дзвінок» та ін. Поїздка поклала початок постійному співробітництву письменника із західно-українськими виданнями.

У 1892 – 1896 Коцюбинський був у складі Одеської філоксерної комісії, яка боролася зі шкідником винограду — філоксерою. Робота в селах Бессарабії дала йому матеріал для написання циклу молдавських оповідань: «Для загального добра», «Пе-Коптьор», «Дорогою ціною». Згодом (1898 року) Михайло Михайлович переїхав до Чернігова, прикипівши душею до цього придеснянського куточка. Тут він зустрів Віру Устимівну Дейшу, яка згодом стала його дружиною — вірним другом та помічником, де виросли його діти — Юрій, Оксана, Ірина, Роман.

В ці роки М.Коцюбинський почав активно займатися літературно – громадською діяльністю до його будинку приходили такі відомі у майбутньому письменники і поети, як Василь Блакитний, Микола Вороний, Павло Тичина. Згодом Коцюбинський почав мандрувати. Він об'їздив майже всю Європу. На жаль, це був не лише потяг його душі, а й потреба лікуватися.

Навесні 1913 Михайла Михайловича Коцюбинського не стало. Поховали письменника на

Болдиній горі у Чернігові, улюбленому місці його щоденних прогулянок.

15 вересня народився Джеймс Фенімор Купер

15 вересня народився Джеймс Фенімор Купер (1789-1851) — американський письменник-романтик, один із засновників жанру авантюрного роману.

«Люди отличаются друг от друга цветом кожи, у них разные нравы и обычаи, но, в общем, природа у всех одинакова. У каждого человека есть душа» - Джеймс Купер

Світову славу принесла пенталогія-п'ятикнижжя "романів про індіанців" "Шкіряна Панчоха", до якої увійшли пригодницькі твори: "Піонери", "Останній з могікан", "Прерія", "Слідопит" та "Звіробій".

  

Джеймса Фенімора Купера називають «американським Вальтером Скоттом», тому що він осмислив історію своєї молодої країни. Його романи поділяють на  історичні («Шпигун», «Браво», «Кат», «Два адмірали»), морські («Лоцман», «Червоний корсар», «Пірат»), сімейні («Чортів палець», «Землемір», «Червоношкірі»), романи-памфлети («Монікіни»), публіцистичні («Додому»).

  

Купер почав свій творчий шлях як письменник американської демократії. В романах, які з'явилися як результат мандрів Європою, Купер підкреслює перевагу республіканського строю над монархічним. Захоплене ставлення до американських звичаїв проявляється у звеличені подвигу простої людини. У романі «Шпигун» Гарвей Бірч, ризикуючи життям, робить усе заради свободи своєї країни від англійського володарювання, і коли президент Вашингтон вручає Бірчу грошову винагороду за проявлену мужність, Гарвей відмовляється від неї, тому що він служив країні не заради грошей, а заради ідеї. 

  

Пейзаж відігріває в творчості Купера особливу роль. Багатство дикої природи спровокувало і новий підхід. Так, головний герой роману «Лоцман» - море, яке Купер знав дуже добре (перш, ніж стати письменником, він зробив кар'єру морського офіцера). Одним із  героїв пенталогії про Шкіряну Панчоху є дика природа американських прерій: могутня стихія, помірятися силою з якою може тільки дуже вольова людина. Такою людиною є слідопит і мисливець Натті Бумпо, якого його друзі-індіанці через незвичні для них чоботи прозвали Шкіряною Панчохою. 

  

На сторінках романів Купера читачу відкриються захоплюючі пригоди, щире кохання і ненависть, дружба і зрада.

    

Купер став першим американським письменником, ім'я якого вийшло за кордони США: він відкрив європейцям Америку, створив національне обличчя американця і навіки прославив людину честі і мужності.

ДО 130-РІЧЧЯ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ АГАТИ КРІСТІ

 

130 років від дня народження Агати Крісті [уроджена – Мері Кларісса Міллер (1890–1976)], англійської письменниці(Дату народження подано за інтернет-ресурсами. За іншими даними народилася 05.09.1891р., 15.09.1891р.)

Дама Агата Мері Кларисса, леді Маллоуен, уроджена Міллер – саме так звучить повне ім’я  Агати Крісті, «Королеви детективів», якій цього року виповнюється 130 років від дня народження.

Ця англійська письменниця, яка називала свою творчість просто хоббі, стала одним з найвідоміших у світі авторів детективного жанру.

У неї, чиїми романами досьогодні зачитується увесь світ, не було ні окремого кабінету, ні письмового столу. Писала вона уривками, між домашніми справами, влаштувавшись за кухонним столом або у спальній кімнаті.

Понад 60 детективних романів, 6 психологічних романів і 19 збірників оповідань, перекладені майже 100 мовами світу – ось результат хоббі Агати Крісті.

Чи знаєте ви, що Агата Крісті готувалася стати оперною співачкою і композитором, а у роки першої світової війни була сесторою милосердя? Що вона долучилася до археологічних розкопок у Єгипті і працювала як фармацевт з екзотичними отрутами, а ще  літала на аероплані, безстрашно водила автомобіль, обожнювала верхову їзду, серфінг і навіть здійснила кругосвітню подорож?

Неймовірна жінка, – яка жага всього нового і стільки енергії!

Весь свій життєвий досвід Агата Крісті переносила на сторінки своїх творів, старанно продумуючи сюжети, наповнюючи їх яскраво виписаними образами героїв і надзвичайними фантазіями…

«Олександр Довженко – співець краси України»

 

10 вересня минає 126 років від дня народження О.П.Довженка (1894-1956) українського кінорежисера і письменника.

У творчому доробку видатного кінорежисера, письменника, художника 14 ігрових і документальних фільмів, 15 літературних сценаріїв і кіноповістей, дві п’єси, понад 20 оповідань і новел, автобіографічна повість «Зачарована Десна», щоденникові записки, які є документом доби, свідченням про потворну природу тоталітаризму, трагічну долю України та її видатних митців.
Бібліотеки ЦБС з приводу цієї дати активно висвітлюють життя та творчість О.П. Довженка. Так, в бібліотеках міста оформлено книжкові виставки «Олександр Довженко – співець краси України» , тематичні полиці.

Олександр Довженко – великий гуманіст, який не мислив себе без людей, своєї діяльності на благо народу, без органічного свого єднання з ним

.

9 вересня- День народження Івана Петровича Котляревського

 Іван Петрович Котляревський народився 9 вересня (29 серпня) 1769 року в родині дрібного дворянина, що служив канцеляристом у Полтавському магістраті. Тут, у Полтаві, серед мальовничої природи над Ворсклою, в обстановці, дуже близькій до сільської, і минули дитячі та шкільні роки Котляревського. Полтава в ті часи спочатку була «полковим» містом, а потім (з 1796p.) стала повітовим центром малоросійської губернії. Лише з 1802 року, коли було утворено Полтавську губернію, місто починає зростати і впорядковуватися.

Певних відомостей про початкову освіту Котляревського немає. Гадають, що перші знання хлопець міг дістати у парафіяльній школі, яка існувала в Полтаві ще з XVII століття і в якій за тодішніми звичаями дітей навчав дяк. Згодом, у 1780 — 1789 роках, Котляревський вчиться у Полтавській духовній семінарії.

1789 році Котляревський залишає семінарію, не закінчивши її повного курсу; напевно, життєрадісного, жвавого юнака ніяк не приваблювала духовна кар'єра. Спочатку він служив чиновником у різних полтавських канцеляріях, пізніше був домашнім учителем у поміщицьких родинах на Полтавщині.

Саме на цей час — середина 90-х років XVIII ст. — і припадає початок роботи Котляревського над поемою «Енеїда».

Дванадцять років (1796 — 1808) перебував Котляревський на військовій службі. Сіверський полк, в якому він служив, брав участь у задунайському поході російської армії 1806 — 1807 pp. під час російсько-турецької війни. За виявлену хоробрість у боях та за уміле виконання дипломатичних доручень його було декілька раз нагороджено, надано чин капітана. Але і в період військової служби Котляревський продовжував писати: про це свідчить його «Пісня на новий 1805 год князю Куракіну», написана у 1804 році.

Слід зауважити, що на початку XIX ст. Котляревський уже був широко відомий як письменник, як автор поеми «Енеїда», перші три частини якої з'явилися двома виданнями (1798 і 1808 pp.) навіть без його відома і згоди. І хоч Котляревський був незадоволений цими діями видавця — конотопського поміщика Максима Парпури, що проживав тоді у Петербурзі (про це свідчать і висловлювання автора в передмові до видання поеми 1809p., підготованого вже ним самим, і згадки про «якусь особу мацапуру» в доданій строфі третьої частини твору), проте ініціатива Парпури у виданні «Енеїди» заслуговує лише схвалення. Крім того, поема поширювалася і в численних рукописних списках.

Пішовши у відставку і не влаштувавшись на службу в Петербурзі, Котляревський через деякий час оселяється у Полтаві і займає в 1810 році посаду наглядача в Будинку для виховання бідних дворян.

Коли почалася Вітчизняна війна 1812 року, Котляревському як офіцерові було доручено сформувати 5-й козачий полк. Правда, йому не довелося брати безпосередньої участі в боях. І після розгрому наполеонівської армії Котляревському не раз давалися відповідальні доручення воєнного характеру: він виїжджав з депешами у ставку російської армії, що містилася в Дрездені, двічі їздив у Петербург (1813р.) та в Кременчук (1818p.).

Повернувшись знову до Полтави, Котляревський із запалом віддається театральній діяльності. Він бере участь у влаштуванні любительських вистав, виконуючи ряд комічних ролей в популярних тоді п'єсах Княжніна. У 1816p. його було призначено директором Полтавського театру. Зрозумівши, який величезний талант у актора-кріпака Щепкіна, що виступав у складі гастролюючої в Полтаві трупи Штейна, він близько сходиться з ним, допомагає викупити актора з кріпацтва. В цей час Котляревський пише п'єси «Наталка Полтавка» і «Москаль-чарівник», які й були з успіхом поставлені в 1819p. Спільна театральна діяльність Котляревського і Щепкіна протягом чотирьох років (1818 — 1821) дає відчутні результати: Полтавський театр стає провідним на Україні, про нього шириться добра слава.

Взагалі Котляревський у ці роки був глибоко обізнаний з культурно-мистецьким життям країни, підтримував тісні зв'язки з рядом письменників, журналістів, науковців. Він дуже добре знав пам'ятки старовини, прекрасно розбирався в українському фольклорі та етнографії. Котляревський багато допомагав вченим-історикам і етнографам — Б. Бантишу-Каменському, авторові кількатомної «Історії Малої Росії», I. Срезневському, В. Пассекові. У 1821р. його було обрано почесним членом «Вільного товариства любителів російської словесності».

В останні роки життя Котляревський майже не виїжджає з Полтави. У 1827 році йому довелося зайняти ще й посаду поручителя «богоугодного закладу» (так називалися тоді лікувальні заклади, притулки і богадільні).

У 1835 році через хворобу Котляревський залишає службу і йде у відставку. Останні роки життя він зовсім мало виходив з дому, але його безперервно відвідували друзі й знайомі. Незадовго перед смертю він відпустив на волю дві сім'ї своїх кріпаків і роздав родичам та знайомим усе своє майно. Помер Котляревський 29 жовтня 1838 року

https://book-small-town.jimdofree.com/

22

9 сентября 1828 года родился Лев Николаевич Толстой

 

Лев Николаевич Толстой родился 9 сентября 1828 года в имении Ясная Поляна Тульской губернии. С детства Толстому были свойственны огромное самолюбие и желание достигнуть чего-то настоящего, познать истину. Он страстно желал блистать в обществе, но ему мешала природная застенчивость. Вся дальнейшая жизнь Толстого представляет собою мучительную борьбу с противоречиями жизни.

Образование Толстого шло сначала под руководством грубоватого гувернера-француза Сен-Тома. С 15-ти лет Толстой стал студентом Казанского университета, одного из лидирующих университетов того времени.

Бросив университет, Толстой с весны 1847 года жил в Ясной Поляне. В 1851 году отправился на Кавказ в действующую армию. В Крыму Толстого захватили новые впечатления и литературные планы. Там он стал работать над своим первым романом «Детство. Отрочество. Юность».

Роман был опубликован через год. Толстой стал литературной знаменитостью. В ноябре 1855 года Толстой приехал в Петербург и сразу вошел в кружок «Современника».

В 1862 году Толстой женился на Софье Берс. В течение первых 10-12 лет после женитьбы он создает «Войну и мир», а затем «Анну Каренину». Будучи широко известным, признанным и любимым писателем за эти произведения, сам Лев Толстой не придавал им основополагающего значения. Важнее для него была его философская система.

Великого романиста большинство читателей знает, как автора фундаментальных романов, но творчество классика разнообразно. Много лет писатель посвятил педагогике и воспитанию крестьянских детей в Ясной Поляне, где открыл школу. Для учеников он написал сказки, были, притчи, рассказы и даже «Азбуку». Толстой просто и остроумно пишет о доброте, честности и трудолюбии. Каждое произведение не только подаёт пример, но и увлекает живыми образами, расширяет мир маленьких читателей.

В ноябре 1910 года Толстой, выполняя своё решение прожить последние годы соответственно своим взглядам, тайно покинул Ясную Поляну, отрёкшись от «круга богатых и учёных».

По дороге он заболел воспалением лёгких и вынужден был сделать остановку на маленькой станции Астапово (ныне Лев Толстой, Липецкая область), где 20 ноября 1910 года великий

писатель Лев Николаевич Толстой и умер. Был похоронен в Ясной Поляне.