Дмитро Іванович Яворницький народився 6 листопада 1855 р. в с. Сонцівка (нині с. Борисівка) на Харківщині в родині дяка. Походив з козацького роду.
.Любов до історії зародилася у майбутнього вченого в ранньому дитинстві під впливом батька, який часто читав сину літературні твори на історичну тематику, зокрема, М.В. Гоголя, поезії Т.Г. Шевченка. З переказів, легенд, українських народних пісень і дум, почутих від бабусі, Дмитрик довідувався про побут, звичаї й ратні подвиги запорозьких козаків та їхніх ватажків. Ці перші враження виявились незабутніми.
Згодом Д. Яворницький навчався в повітовому училищі та Харківській духовній семінарії. У 1877 р. вступив на історико-філологічний факультет Харківського університету. Будучи студентом, молодий дослідник почав збирати і вивчати спеціальну літературу, опрацьовувати джерела з історії запорозьких козаків. У 1881 р. він з успіхом закінчив університет і одержав можливість залишитись у ньому для підготовки до викладацької роботи. Але жагуче бажання Д. Яворницького досліджувати запорозьку давнину не обминули складні наслідки. Перші ж публікації Дмитра Івановича викликали різке невдоволення консервативно налаштованих істориків і безпосереднього керівництва. У зв'язку з цим його було проголошено «сепаратистом» і позбавлено права викладати в університеті. В ті часи, загалом, переслідували прогресивних учених і письменників, забороняли українську мову.
У 1885 р. Дмитро Іванович був змушений залишити Харків і переїхати до Петербурга, щоб читати там у гімназії лекції з історії. Фізичні й розумові перевантаження, нестатки, сімейні ускладнення призвели до того, що в 28 років він майже посивів…
У Петербурзі царські органи влади продовжували переслідувати молодого вченогоза роботу звивченняй пропагандиісторії українського народу. Незважаючи на це, Д. Яворницький кожного літа виїжджав на Запорожжя і проводив там археологічні розкопки. У 1892 р. дослідника визнали політично неблагонадійним і вислали до Ташкента без права займатися викладацькою діяльністю.
Лише в 1897 р., після довгих поневірянь, Д. Яворницькому, нарешті, знову вдалося зайнятися наукою. На цей раз він одержав посаду приват-доцента в Московському університеті на кафедрі історії Росії. Тут Дмитро Іванович читав лекції з історії українського козацтва, розповідав про археологічні експедиції на Запорожжі.
Наступні тридцять років Дмитро Яворницький очолював Катеринославський історико-краєзнавчий музей, який став його дітищем. Передав до музею власну колекцію козацьких старожитностей (зброю, одяг, предмети побуту, художні полотна тощо). Сьогодні музей носить ім’я видатного українського вченого.
Протягом життя Д.І. Яворницький написав близько двохсот праць. Найголовнішими з них є «Історія запорозьких козаків» (1892-1897), «Вольності запорозьких козаків» (1898), «Іван Дмитрович Сірко – славний кошовий отаман війська запорозьких низових козаків» (1894) та інші. Зібравши численний фольклорний, етнографічний і лексикографічний матеріал, він підготував і опублікував розвідки: «Запорожжя в залишках старовини та переказах народу» (1888), «Малоросійські народні пісні, зібрані в 1878-1905 рр.» (1906). Багато працював як лексикограф, тобто вивчав слова і складав словники. Зібрав близько 60 тисяч слів, не зафіксованих раніше.
Дмитро Іванович був відомий також як письменник. У 1907 р. побачив світ написаний ним роман «За чужий гріх», а в 1910 р. – збірка поезій «Вечірні зорі».
У 1929 р. за видатні заслуги в історичній науці Дмитра Івановича Яворницького обрали дійсним членом Академії наук УРСР.
http://chobd.ck.ua/index.php/2011-05-25-09-50-46/bibliografichni-materiali/3015-z-ukrainoiu-v-sertsi-do-160-richchia-vid-dnia-narodzhennia-di-yavornytskoho-poperedzhuvalna-dovidka-2015
Віртуальна прем’єра книги
«Исторія запорожскихъ козаковъ» Д.І. Яворницького
(1855–1940)
до 160-річчя від дня народження українського історика,
археолога, етнографа, фольклориста, лексикографа, письменника,
дослідника історії українського козацтва
Душу свою віддай, а трудись, працюй.
Життєве кредо Д.І. Яворницького
Дмитро Іванович Яворницький... Це ім’я овіяне легендами. З ним пов’язані малоймовірні, на перший погляд (для тих, хто не знав близько вченого), пригоди при розшуках залишків козацької старовини. Кропіткий збирач народних переказів і спогадів, він сам став героєм багатьох із них. Його знало і щиро поважало чимало людей. Дружбою з ним пишалися. Яскраві публічні виступи на історичну тематику, цікаві, часом інтригуючі публіцистичні та наукові твори – все це приваблювало до нього. Чуйність, відвертість і доброзичливість були характерними рисами дослідника. Протягом довгого життя у Д.І. Яворницького існувало і немало недругів, заздрісників, переслідувачів-урядовців. Деякі з них потім досить вдало використали популярність і славу вченого в своїх корисливих інтересах. Але, незважаючи на перешкоди, наприкінці минулого століття зійшла його зірка, коли він набув широкої відомості на Україні – на любій серцю батьківщині, де за палку пристрасть до історії Запорізької Січі трудові люди нарекли Дмитра Івановича «запорізьким батьком».
 |  |
Портрет Д.І. Яворницького (у образі писаря) на картині І. Репіна «Запорожцы пишут письмо турецкому султану», 1891
Характеризуючи багатогранну діяльність Д.І. Яворницького, видатний український радянський поет-академік М.Т. Рильський влучно відзначив: «Це був учений і діяч з дуже широким колом інтересів: історик, археолог, фольклорист, етнограф, лексикограф, письменник-прозаїк, що пробував свої сили й у віршуванні. Але в центрі його уваги була історія Запоріжжя, в яке він був по-юнацькому закоханий». На думку Рильського, «запорозький характерник» (так по-доброму він називав Яворницького) – це «одна з найсвоєрідніших постатей і один із найцільніших характерів».
Перу Д.І. Яворницького належить багато різних за жанром праць, великих і малих, наукових і популярних, більшість із яких присвячено історії запорозького козацтва. Головним підсумком творчості Яворницького стала тритомна праця «История запорожских козаков». Як писав учений у передмові до другого видання першого тому,«…в основание деяний запорожских козаков, прославивши себя бессмертными подвигами в борьбе за веру, народность и отечество».
 |  |
Тритомна «История запорожских козаков» видатного вченого, академіка АН УРСР Д.І. Яворницького (Д.І. Еварницького – справжнє прізвище, як твердив сам вчений) вийшла за його життя в Петербурзі у 1892–1897 рр. (перший том – 1892 р., другий – 1895 р., третій – 1897 р.). Це була перша капітальна праця, у якій подавалася глибока і всебічна характеристика Запорозького краю, історія Запорозької Січі та козаків-запорожців, їх економічного, політичного, військового укладу життя, побуту, звичаїв і культури.
Вихід у світ першого тому «Истории запорожских козаков» привернув увагу тодішньої критики, яка поряд із загальною позитивною оцінкою праці вказувала автору на ряд недоліків у викладі матеріалу. Яворницький, урахувавши зауваження і пропозиції рецензентів, переробив і доповнив перший том «Истории запорожских козаков» і в 1900 р. здійснив друге його видання у Москві. У передмові до нього вчений вказував, що праця доповнена додатково виявленими ним документами з московських архівів, а також новими матеріалами, розшуканими в Середній Азії.
Слід відзначити, що у першому виданні першого тому «Истории запорожских козаков» не було покажчика власних імен, який у другому виданні займає важливе місце як довідковий матеріал.
Характер і зміст другого і третього томів «Истории запорожских козаков» Д.І. Яворницького суттєво відрізняється від першого тому. У них висвітлюється переважно політична і воєнна історія Запорозької Січі. Вона показана в тісному зв’язку з подіями, що відбувалися тоді на Україні.
 |  |
У книжковому фонді Фундаментальної бібліотеки ХНАУ ім. В.В. Докучаєва зберігається репринтне відтворення видання Дмитра Яворницького «Исторія запорожскихъ козаковъ» (т. 1 (2-е изд., испр. и доп. – СПб., 1900); т. 2 (СПб., 1895); т. 3 (СПб., 1897)).
Усі три томи «Истории запорожских козаков» Д.І. Яворницького мають у своїй основі велику джерельну базу (архіви, приватні колекції документів, публікації документів археографічними комісіями, спогади сучасників і старожилів, праці вітчизняних та іноземних авторів, праці самого Яворницького з історії запорозького козацтва). Автор подає посторінкові посилання на першоджерела.
Важливою складовою частиною всіх трьох томів «Истории…» є зміст (оглав), який друкується без будь-яких змін.
Основоположним археографічним (і текстологічним) принципом пропонованого перевидання тритомника є обов’язкове збереження всіх його авторських компонентів: передмови, текстів розділів, додатків, покажчиків власних імен, науково-довідкового апарату, приміток, змісту. Таким чином, не допущено порушень автентичності авторського тексту (виправлень, купюр, контамінацій, скорочень).
Разом із тим у даному виданні з технічних причин допущено деякі відхилення від оригіналу (дещо змінено формат, відсутній ілюстративний матеріал та авторські примітки до тексту перенесено в кінець кожного тому).
Тритомна «История запорожских козаков» Д.І. Яворницького, підготовлена Археографічною комісією АН УРСР, виходить у бібліотеці «Пам’ятки історичної думки України». За археографічними вимогами при виданні будь-якої історичної пам’ятки необхідне дотримання всіх її особливостей, насамперед мови оригіналу. «История…» якраз і друкується мовою оригіналу – російською, за сучасним російським правописом із максимальним збереженням лексичних, морфологічних і синтаксичних особливостей автора. Зберігаються також українізми в авторському написанні («козак», «Сичь», «Украйна» тощо). За сучасним українським правописом (із відтворенням діалектних особливостей) передаються зразки українського фольклору – прислів’я, приказки, пісні, думи, народні перекази. Незмінними залишаються місцеві етнічні назви, пряма мова, назви знарядь праці, одягу, предметів побуту, зброї, імена людей, географічні назви та ін. У авторській транскрипції зберігаються також іноземні слова і вирази, що вживаються у тексті.
Третій том «Истории запорожских козаков» закінчується 1734 р. Запланований раніше четвертий том праці Д.І. Яворницький не написав. Одну з головних причин цього дослідниця життя і творчої діяльності вченого М.М. Шубравська бачить у тому, що після ряду критичних рецензій, які з’явились на сторінках наукової періодики (зокрема, О.М. Лазаревського) «…учений вже не вірив у свої сили і, розчарований, не рискнув писати IV том історії запорозьких козаків, матеріал для якого підбирав уже давно і який повинен був обійняти історію Запорозької Січі від 1734 р. і до кінця її існування. Відтепер історик майже повністю переключається на художні твори, на фольклорно-етнографічну та лексикографічну діяльність».
Усе життя, невичерпну енергію, запал душі Д.І. Яворницький віддав вивченню цього складного соціального явища. У його працях чимало неоднозначних, суперечливих тверджень. Але головне в іншому – в умовах, коли на сторінках багатьох наукових видань того часу домінували офіційні погляди і концепції, Яворницький показав справжнє місце і роль Запорозької Січі не тільки в історії українського, але й інших європейських народів. У цьому і полягає пізнавальна і наукова цінність творчого доробку вченого як історика.
Справжня закоханість автора у предмет своїх досліджень, яку він зберіг до кінця життя, дала йому можливість написати запальний, емоційний, доступний за змістом і викладом твір про мужніх лицарів – козаків, життя яких проходило в битвах проти турецьких завойовників, пихатої польської шляхти та власних визискувачів.
Нащадкам. З прихильністю.
Я зійду вбік зі свого шляху, щоб дати дорогу молодій силі, коли вона забажає продовжити любу моєму серцю справу. Тоді я скажу так: ще не вмерла козацька сила, ще не згинуло козацтво! Воно розвинеться пишним квітом по землі, воно розіллється широкою повінню по всьому світу й буде жити, буде гріти серце наших дітей, поки стоятиме жива земля, поки блищатимуть чисті зорі, поки світитиме у небі ясний місяць...
Синку, любий синку мій, чи чуєш ти?..
Дмитро Яворницький
Підготовлено за виданнями:
1. Абросимова С. Дмитро Яворницький: (до 150-річчя від дня народження) / С. Абросимова // Історія України. – 2006. – № 1. – С. 1–6 ; № 5. – С. 7–9.
2. Дослідник Запорізької Січі: ( до 160-річчя від дня народження Д.І. Яворницького) // Календар знаменних і пам’ятних дат. – 2015. – № 4. – С. 60–71.
3. Іванко А. Яворницький Д.І. – дослідник українського козацтва і Запорозької Січі / А. Іванко // Історія України. – 2002. – № 42. – С. 12–15.
4. Яворницький Д.І. Історія запорізьких козаків : у 3 т. / Д.І. Яворницький ; пер. з рос. І.І. Сварника. – Львів : Світ, 1990. – Т. 1. – 319 с. : іл.
5. Яворницький Д.І. Історія запорозьких козаків : у 3 т. / Д.І. Яворницький. – К. : Наук. думка, 1990–1993. – 3 т. – (Пам’ятки історичної думки України). – Текст укр., рос.
Кандаурова О.Д., завідувач сектора рідкісних і цінних видань
Жидких І.П., головний бібліограф
http://www.knau.kharkov.ua/news/939-storya-zaporozkih-kozakv-d-yavornickogo.html
Комментариев нет:
Отправить комментарий