23 січня - 130 років від дня народження Павла Григоровича Тичини (1891- 1967), українського поета, державного і громадського діяча.

Пропонуємо переглянути відео портрет «Послав я в небо свою молитву».

Поет світового масштабу;  дивний мрійник з очима дитини і розумом філософа;  

хліборобський (селянський) Орфей;  бард Центральної Ради.

          

Тичина, якого знають усі. Тичина, якого так ніхто і не пізнав… Бувши одним із 13-ти дітей у родині простого дяка, самотужки вивчив 15 мов, перекладав іноземних класиків, мав прекрасний голос і слух. 

Народився в с. Піски Чернігівської області в родині дяка. Отримав музичне виховання, грав на флейті, гобої, 

кларнеті, бандурі, піаніно та ін.  Навчався у Чернігівській духовній семінарії, потім – у Київському 

комерційному університеті, який не закінчив у зв’язку з революцією.  Працював в хорі (спочатку солістом, а 

потім – диригентом). Працював у газеті «Нова рада»(1917), у журналі «Літературний вісник»(1918-1919). 

Міністр освіти УРСР (1943–1948). Лауреат Сталінської премії (1941). Голова Верховної Ради (1953-1956). 

Лауреат Шевченківської премії (1962). Герой Соціалістичної Праці (1967).  Перший вірш «Блакить мою душу 

обвіяла» у 1907 р. У 1911 р. після прослухання вірша Тичини «Розкажи, розкажи мені, поле..» Коцюбинський 

заявив: «Серед нас справжній поет».

"Тичину важко уложити в рамки одного якогось напрямку чи навіть школи. Він з тих, що самі творять школи, i з цього погляду він самотній, стоїть ізольовано, понад напрямами, віддаючи данину поетичну всім їм — од реалізму до футуризму («червоно-си–зеле дугасто»), одинцем верстаючи свою творчу путь. Це привілей небагатьох – такий широкий мати діапазон… Поет, мабуть, світового масштабу, Тичина формою глибоко національний, бо зумів у своїй творчості використати все багате попередніх поколінь надбання. Він наче випив увесь чар народної мови і вміє орудувати нею з великим смаком і майстерністю… Дивний мрійник з очима дитини і розумом філософа" (Юрій Лавріненко)