"Вогонь війни - у пам’яті навічно"

#Чугуївпам'ятає
"Вогонь війни - у пам’яті навічно"

Юлія Володимирівна Друніна.

Народилася в 1924 році в Москві. Любила читати і не сумнівалася, що буде літератором. В 11 років почала писати вірші. Коли почалася Друга світова війна, в шістнадцятирічному віці записаласяв добровольну санітарну дружину і працювала санітаркою в шпиталі. Брала участь у будівництві оборонних споруд під Можайском, неодноразово потрапляла під бомби, пішла на фронт як санітарка піхотного полку, двічі була поранена.

В 1989 році вийшов у світ двотомник творів Ю. Друніної, в якому була опублікована її автобіографія. Шістдесят одна сторінка - і майже все життя, доля, опалена війною. Ця війна простяглася для Ю. Друніної на все життя, стала мірилом всіх людських цінностей.
Юлія Друніна трагічно пішла з життя 21 вересня 1991 року в Москві.

Я родом не из детства, из войны

Я родом не из детства — из войны.
И потому, наверное, дороже,
Чем ты, ценю я радость тишины
И каждый новый день, что мною прожит.Я родом не из детства — из войны.
Раз, пробираясь партизанской тропкой,
Я поняла навек, что мы должны
Быть добрыми к любой травинке робкой.Я родом не из детства — из войны.
И, может, потому незащищённый:
Сердца фронтовиков обожжены,
А у тебя — шершавые ладони.Я родом не из детства — из войны.
Прости меня — в том нет моей вины…

Постирушка

На ничьей земле пылают танки,
Удалось дожить до темноты...
Умоляю: "Лишние портянки
И белье сдавайте на бинты".

Я стираю их в какой-то луже,
Я о камни их со злостью тру,
Потому как понимаю - нужно
Это все мне будет поутру...

Спят солдаты,автоматы, пушки...
Догорая, корчится село...
Где ж конец проклятой постирушке?
Ведь уже почти что рассвело!