Оноре та Ева
18 серпня 1850 р. у Парижі, тримаючи за руку кохану дружину, упокоївся французький письменник Оноре́ де Бальза́к. Автор «Психології шлюбу» (1829), «Людської комедії» прожив 51 рік.
На порозі Вічності Бальзак зізнався: «Я не написав би й десятої частки, якби не мав кохання до Еви».
У «Листах з Києва» Оноре де Бальзак запитав сам себе: «Чому люди люблять одне одного?» І відповів: «Люблять, тому що люблять». Кохання? Інтрига чи вигода? Кажуть, була любов, а не кохання: вона любила його славу, а він – її гроші. Не було таємницею, що хронічні борги, полювання численних кредиторів супроводжували відомого письменника, змушуючи його обирати: чи до боргової в’язниці чи до еміграції.
Графиня Евелі́на (Ева) Га́нська в дівоцтві Ржевуська (Жевуська) була із давнього шляхетського роду, праправнучка королеви Франції Марії Ліщинської, дружині короля Людовика XV. Евеліна Ганська була четвертою з семи дітей, народжених від Адама та Юстини Ржевуських.
Вихована на французьких романах панянка мріяла про неземне кохання, але її рано видали заміж за чоловіка, який був майже вдвічі старшим. Граф Вацлав Ганський – предводитель дворянства на Волині, кавалер багатьох орденів мав 21 тисячу акрів землі та 3 тисячі душ кріпаків. Зі слів Оноре де Бальзака, це був культурний, інтелігентний чоловік, зовні вихована людина, збирач автобіографій відомих людей, людина, яка захоплювалася музикою великого Россіні. Евеліна була вродливою, начитаною, інтелігентною, досконало володіла англійською, німецькою, польською, російською, українською, французькою, мала неабиякий літературний талант, грала на фортепіано, любила подорожувати. Також Ева любила танцювати й неодноразово була зіркою балів у Санкт-Петербурзі, Європі, літературних салонах Одеси. Крім того Ева Ганська стала однією з найбагатших жінок Російської імперії, адже на весіллі чоловік подарував їй палац у Верхівні.
Евеліна Ганська народила п’ятеро дітей, четверо з яких померли маленькими, залишилася тільки Анна. Уся дівоча романтика лишилася в книжках, особливо у романах Оноре Бальзака. І розпочався її епістолярний роман: вона написала письменникові листа, зітканого з компліментів, без жодної зворотної адреси. Та Бальзак поспішав на побачення до герцогині де Кастрі, тому прочитав лист наступного дня. «Ваша душа прожила століття, шановний добродію, а між тим мене запевнили, що Ви ще молоді, і мені захотілося познайомитися з Вами … Коли я читала Ваші твори, серце моє тремтіло; Ви показуєте істинне: гідність жінки, любов для жінки – дар небес, божественна еманація; мене захоплює в Вас чудова тонкість душі, вона-то і дозволила Вам вгадати душу жінки». І підписалася «Чужоземка».
33-річного Бальзака адресатка заінтригувала, йому лестила її непересічна обізнаність із романом, він написав палку відповідь. Від того часу Ганська жила листуванням, що тривало 17 років, і надією на зустріч. Через півтора року після початку листування Ганська з Бальзаком уперше зустрілися у Швейцарії. «Віртуальна закохана» не очікувала, що розповнілий, коротконогий пан із масним рідким волоссям виявиться знаменитим письменником; а він здивувався, що висока пишнотіла пані – таємнича чужинка. Тоді Бальзак познайомився з чоловіком Евеліни – Венцеславом Ганським, який розповів про свої багатства та запросив письменника до Верхівні. Граф був у захваті від зустрічі з видатним письменником, Оноре та Евеліні майже не вдавалося залишитися наодинці. Бальзак повернувся до Парижа окриленим, ту зустріч він згадував все життя. Згодом були побачення в інших містах світу, куди Ганські доволі часто їздили: у Санкт-Петербурзі, Відні, у Женеві (там Евеліна подарувала Бальзаку коштовний перстень, який письменник назвав своїм талісманом і носив до кінця життя). Розлучаючись після чергової зустрічі, закохані надсилали одне одному палкі листи. «Моя дорога, моя кохана дружино… Я бачив тебе, говорив із тобою, наші тіла уклали такий же союз, як і наші душі…», — писав Бальзак Евеліні у Верхівню.
«Не наважусь зізнатися моєму лікареві, що вмираю з кохання до жінки, що через це плачу, як дурень, у своєму кабінеті, що нічого мені не хочеться, що тужу…» Це слова з листа велетня людського духу: «Хочу мати тебе за дружину, інакше не хочу жити». З часом листи від Евеліни надходять рідше, вона віддаляється від Бальзака й присвячує себе вихованню дочки. Бальзак, занепокоєний мовчанням коханої, звертається за порадою до ясновидиці, потім до відомого чаклуна Балтазара. Той віщує, що через півтора місяці прийде лист і принесе зміни в житті. У січні 1842 року з України прийшов лист із чорною печаткою, в якому сповіщалось про смерть Вацлава Ганського. Шлях до спільного щастя звільнено. Багату вдову почали атакувати женихи, серед яких і композитор Ференц Ліст.
Кожний лист Бальзака до Евеліни містив палкі пропозиції взяти з ним шлюб. «Я стану руським, — пише він, — якщо Ви не заперечуєте проти цього, і приїду просити в царя необхідний дозвіл на наш шлюб». Евеліна з відповіддю не поспішала, бо не могла вийти заміж за Бальзака. За законами Російської імперії дати дозвіл на шлюб із іноземним підданим і на вивезення за кордон родового стану міг дати тільки сам імператор Микола I. Лише після передачі власності своїй дочці Евеліна могла вийти вдруге заміж. У липні 1843 р. Оноре вирушив до Петербурга, щоб зустрітися з Північною Зорею. Однак через невирішеність майнових справ одруження довелося відкласти. Після того відбулася зустріч із Евою в Дрездені навесні 1845 р. – і вона завагітніла. Мрії Бальзака про сина Віктора–Переможця, але дитина (дівчинка) народилася через шість місяців мертва. Із часом тон листування Ганської з Бальзаком змінився – на папері менше пристрасних зізнань, а більше закликів до економності й порад щодо управління маєтком. Іноді закохані сваряться — зазвичай, через небезпідставні ревнощі Евеліни, адже про чергові закоханості Бальзака, трьох незаконнонароджених дітей повідомляла французька преса.
Нарешті, у вересні 1847 року Оноре наблизився до укладення шлюбу з Евеліною — він поїхав у маєток Ганської – Верхівню. Однак незабаром повернувся в Париж ні з чим – Ганська відмовилася вийти за нього заміж. На заваді були брати Ганської, пишалися своїм родом і багатством, вважали непристойним шлюб сестри з людиною, яка живе на літературні заробітки.
Наполегливий романіст у вересні 1848 р. знову відвідав Верхівню. Біля парадного входу під розкішним кленом стояла графиня Ганська, одягнена у фіалкові шати (улюблений колір Бальзака). «Я не знав … що ви володієте Лувром», — писав Бальзак Евеліні.
Ганська проконсультувалася з лікарем, який вказав на безнадійний стан Бальзака, але зважилася на шлюб. «Стільки смутку в цьому чудовому нашому романі, – писала Евеліна братові Адаму Ржевуському, – Я знаю добре, занадто добре, що пан Бальзак – приречений і що навіть за найкращого догляду не зможе протягнути довго. Щастя для нього, що він про це не відає, і що він увесь сповнений планами на майбутнє, про які я слухаю зі стиснутим серцем, бо знаю аж надто добре, що нема для нас майбутнього! Однак думка, що я можу бути потрібна цьому великому розумові й цьому благородному серцю, також є нагородою. Я дам йому все щастя, на яке він заслуговує, й, роблячи це, сама буду щаслива. Так часто його зраджували: я залишуся йому вірною наперекір усім і, кажуть лікарі, він має померти, нехай він умре з рукою в моїй руці та з моїм образом у серці». Цим сказано усе. Це була справжня самопожертва: вийти заміж за важкохворого, який вже фізично не міг бути її коханцем, а як письменник, майже не працюватиме – для цього треба було мати велике серце й велику мужність.
Неділя. Дощ. Сьома ранку 14 березня 1850 року. У Бердичеві в римсько-католицькій церкві Св. Варвари відбулося вінчання. Графиня Евеліна-Констанція Вікторія Ганська стала мадам де Бальзак. Присутніх було мало – донька Ганської Анна, свідки – граф Густав Олізар та граф Жорж Мнішек. Обряд здійснював брат дружини Олізара, Житомирський прелат Віктор Ожаровський та канонік Йосип Білоблоцький. Книга із записом про вінчання зберігається в Житомирському державному облархіві.
Оноре написав колишній своїй коханці та близькому другові мадам Зюльмі Карро: «Тільки Ви повинні дізнатися від мене про щасливої розв’язки великої і прекрасної драми серця, що тривала шістнадцять років. Три дні тому я одружився з єдиною жінкою, яку любив, яку люблю ще більше, ніж раніше, і буду любити до самої смерті». «Я не мав ані щасливої юності, ні квітучої весни, але тепер у мене буде сонячне літо і тепла осінь».
Після весілля Евеліна назавжди покинула батьківщину. Коли подружжя приїхало в Париж, Бальзак був уже важко хворий, її очікували місяці безсонних ночей, які вона витримала з винятковою мужністю і терпінням.
Після смерті Оноре де Бальзака Евеліна Ганська взяла на себе всі його борги — а їх було багато! — і врятувала від злиднів свекруху, матір Оноре, виплачувала їй кошти, необхідні для нормального життя. Ганська після смерті письменника прожила ще 32 роки, видаючи твори Бальзака. У 1851 році Евеліна познайомилася з художником Жаном Жиго, їх зв’язок тривав до її смерті. У віці 82 років вона померла.
Донька Анна з Жоржем Мнішеком дітей не мали. Після смерті Бальзака, вони переїхали в Париж до матері. Через рік після смерті Евеліни Жорж збожеволів і помер. Анна піддалася паризьким спокусам: мереживні шалі, пошивки, вишивки, вишукана китайська порцеляна, діамантові убори розорили спадкоємицю Верхівні: вона зосталася без коштів, продала замок Борегар і пішла в монастир «Дам де Ла Круа». Там Анна закінчила своє життя, проживши 90 років. Так само як Бальзака і Евеліну, Анну і її чоловіка поховано на кладовищі Пер – Лашез у Франції.
На порозі Вічності Бальзак зізнався: «Я не написав би й десятої частки, якби не мав кохання до Еви».
У «Листах з Києва» Оноре де Бальзак запитав сам себе: «Чому люди люблять одне одного?» І відповів: «Люблять, тому що люблять». Кохання? Інтрига чи вигода? Кажуть, була любов, а не кохання: вона любила його славу, а він – її гроші. Не було таємницею, що хронічні борги, полювання численних кредиторів супроводжували відомого письменника, змушуючи його обирати: чи до боргової в’язниці чи до еміграції.
Графиня Евелі́на (Ева) Га́нська в дівоцтві Ржевуська (Жевуська) була із давнього шляхетського роду, праправнучка королеви Франції Марії Ліщинської, дружині короля Людовика XV. Евеліна Ганська була четвертою з семи дітей, народжених від Адама та Юстини Ржевуських.
Вихована на французьких романах панянка мріяла про неземне кохання, але її рано видали заміж за чоловіка, який був майже вдвічі старшим. Граф Вацлав Ганський – предводитель дворянства на Волині, кавалер багатьох орденів мав 21 тисячу акрів землі та 3 тисячі душ кріпаків. Зі слів Оноре де Бальзака, це був культурний, інтелігентний чоловік, зовні вихована людина, збирач автобіографій відомих людей, людина, яка захоплювалася музикою великого Россіні. Евеліна була вродливою, начитаною, інтелігентною, досконало володіла англійською, німецькою, польською, російською, українською, французькою, мала неабиякий літературний талант, грала на фортепіано, любила подорожувати. Також Ева любила танцювати й неодноразово була зіркою балів у Санкт-Петербурзі, Європі, літературних салонах Одеси. Крім того Ева Ганська стала однією з найбагатших жінок Російської імперії, адже на весіллі чоловік подарував їй палац у Верхівні.
Евеліна Ганська народила п’ятеро дітей, четверо з яких померли маленькими, залишилася тільки Анна. Уся дівоча романтика лишилася в книжках, особливо у романах Оноре Бальзака. І розпочався її епістолярний роман: вона написала письменникові листа, зітканого з компліментів, без жодної зворотної адреси. Та Бальзак поспішав на побачення до герцогині де Кастрі, тому прочитав лист наступного дня. «Ваша душа прожила століття, шановний добродію, а між тим мене запевнили, що Ви ще молоді, і мені захотілося познайомитися з Вами … Коли я читала Ваші твори, серце моє тремтіло; Ви показуєте істинне: гідність жінки, любов для жінки – дар небес, божественна еманація; мене захоплює в Вас чудова тонкість душі, вона-то і дозволила Вам вгадати душу жінки». І підписалася «Чужоземка».
33-річного Бальзака адресатка заінтригувала, йому лестила її непересічна обізнаність із романом, він написав палку відповідь. Від того часу Ганська жила листуванням, що тривало 17 років, і надією на зустріч. Через півтора року після початку листування Ганська з Бальзаком уперше зустрілися у Швейцарії. «Віртуальна закохана» не очікувала, що розповнілий, коротконогий пан із масним рідким волоссям виявиться знаменитим письменником; а він здивувався, що висока пишнотіла пані – таємнича чужинка. Тоді Бальзак познайомився з чоловіком Евеліни – Венцеславом Ганським, який розповів про свої багатства та запросив письменника до Верхівні. Граф був у захваті від зустрічі з видатним письменником, Оноре та Евеліні майже не вдавалося залишитися наодинці. Бальзак повернувся до Парижа окриленим, ту зустріч він згадував все життя. Згодом були побачення в інших містах світу, куди Ганські доволі часто їздили: у Санкт-Петербурзі, Відні, у Женеві (там Евеліна подарувала Бальзаку коштовний перстень, який письменник назвав своїм талісманом і носив до кінця життя). Розлучаючись після чергової зустрічі, закохані надсилали одне одному палкі листи. «Моя дорога, моя кохана дружино… Я бачив тебе, говорив із тобою, наші тіла уклали такий же союз, як і наші душі…», — писав Бальзак Евеліні у Верхівню.
«Не наважусь зізнатися моєму лікареві, що вмираю з кохання до жінки, що через це плачу, як дурень, у своєму кабінеті, що нічого мені не хочеться, що тужу…» Це слова з листа велетня людського духу: «Хочу мати тебе за дружину, інакше не хочу жити». З часом листи від Евеліни надходять рідше, вона віддаляється від Бальзака й присвячує себе вихованню дочки. Бальзак, занепокоєний мовчанням коханої, звертається за порадою до ясновидиці, потім до відомого чаклуна Балтазара. Той віщує, що через півтора місяці прийде лист і принесе зміни в житті. У січні 1842 року з України прийшов лист із чорною печаткою, в якому сповіщалось про смерть Вацлава Ганського. Шлях до спільного щастя звільнено. Багату вдову почали атакувати женихи, серед яких і композитор Ференц Ліст.
Кожний лист Бальзака до Евеліни містив палкі пропозиції взяти з ним шлюб. «Я стану руським, — пише він, — якщо Ви не заперечуєте проти цього, і приїду просити в царя необхідний дозвіл на наш шлюб». Евеліна з відповіддю не поспішала, бо не могла вийти заміж за Бальзака. За законами Російської імперії дати дозвіл на шлюб із іноземним підданим і на вивезення за кордон родового стану міг дати тільки сам імператор Микола I. Лише після передачі власності своїй дочці Евеліна могла вийти вдруге заміж. У липні 1843 р. Оноре вирушив до Петербурга, щоб зустрітися з Північною Зорею. Однак через невирішеність майнових справ одруження довелося відкласти. Після того відбулася зустріч із Евою в Дрездені навесні 1845 р. – і вона завагітніла. Мрії Бальзака про сина Віктора–Переможця, але дитина (дівчинка) народилася через шість місяців мертва. Із часом тон листування Ганської з Бальзаком змінився – на папері менше пристрасних зізнань, а більше закликів до економності й порад щодо управління маєтком. Іноді закохані сваряться — зазвичай, через небезпідставні ревнощі Евеліни, адже про чергові закоханості Бальзака, трьох незаконнонароджених дітей повідомляла французька преса.
Нарешті, у вересні 1847 року Оноре наблизився до укладення шлюбу з Евеліною — він поїхав у маєток Ганської – Верхівню. Однак незабаром повернувся в Париж ні з чим – Ганська відмовилася вийти за нього заміж. На заваді були брати Ганської, пишалися своїм родом і багатством, вважали непристойним шлюб сестри з людиною, яка живе на літературні заробітки.
Наполегливий романіст у вересні 1848 р. знову відвідав Верхівню. Біля парадного входу під розкішним кленом стояла графиня Ганська, одягнена у фіалкові шати (улюблений колір Бальзака). «Я не знав … що ви володієте Лувром», — писав Бальзак Евеліні.
Ганська проконсультувалася з лікарем, який вказав на безнадійний стан Бальзака, але зважилася на шлюб. «Стільки смутку в цьому чудовому нашому романі, – писала Евеліна братові Адаму Ржевуському, – Я знаю добре, занадто добре, що пан Бальзак – приречений і що навіть за найкращого догляду не зможе протягнути довго. Щастя для нього, що він про це не відає, і що він увесь сповнений планами на майбутнє, про які я слухаю зі стиснутим серцем, бо знаю аж надто добре, що нема для нас майбутнього! Однак думка, що я можу бути потрібна цьому великому розумові й цьому благородному серцю, також є нагородою. Я дам йому все щастя, на яке він заслуговує, й, роблячи це, сама буду щаслива. Так часто його зраджували: я залишуся йому вірною наперекір усім і, кажуть лікарі, він має померти, нехай він умре з рукою в моїй руці та з моїм образом у серці». Цим сказано усе. Це була справжня самопожертва: вийти заміж за важкохворого, який вже фізично не міг бути її коханцем, а як письменник, майже не працюватиме – для цього треба було мати велике серце й велику мужність.
Неділя. Дощ. Сьома ранку 14 березня 1850 року. У Бердичеві в римсько-католицькій церкві Св. Варвари відбулося вінчання. Графиня Евеліна-Констанція Вікторія Ганська стала мадам де Бальзак. Присутніх було мало – донька Ганської Анна, свідки – граф Густав Олізар та граф Жорж Мнішек. Обряд здійснював брат дружини Олізара, Житомирський прелат Віктор Ожаровський та канонік Йосип Білоблоцький. Книга із записом про вінчання зберігається в Житомирському державному облархіві.
Оноре написав колишній своїй коханці та близькому другові мадам Зюльмі Карро: «Тільки Ви повинні дізнатися від мене про щасливої розв’язки великої і прекрасної драми серця, що тривала шістнадцять років. Три дні тому я одружився з єдиною жінкою, яку любив, яку люблю ще більше, ніж раніше, і буду любити до самої смерті». «Я не мав ані щасливої юності, ні квітучої весни, але тепер у мене буде сонячне літо і тепла осінь».
Після весілля Евеліна назавжди покинула батьківщину. Коли подружжя приїхало в Париж, Бальзак був уже важко хворий, її очікували місяці безсонних ночей, які вона витримала з винятковою мужністю і терпінням.
Після смерті Оноре де Бальзака Евеліна Ганська взяла на себе всі його борги — а їх було багато! — і врятувала від злиднів свекруху, матір Оноре, виплачувала їй кошти, необхідні для нормального життя. Ганська після смерті письменника прожила ще 32 роки, видаючи твори Бальзака. У 1851 році Евеліна познайомилася з художником Жаном Жиго, їх зв’язок тривав до її смерті. У віці 82 років вона померла.
Донька Анна з Жоржем Мнішеком дітей не мали. Після смерті Бальзака, вони переїхали в Париж до матері. Через рік після смерті Евеліни Жорж збожеволів і помер. Анна піддалася паризьким спокусам: мереживні шалі, пошивки, вишивки, вишукана китайська порцеляна, діамантові убори розорили спадкоємицю Верхівні: вона зосталася без коштів, продала замок Борегар і пішла в монастир «Дам де Ла Круа». Там Анна закінчила своє життя, проживши 90 років. Так само як Бальзака і Евеліну, Анну і її чоловіка поховано на кладовищі Пер – Лашез у Франції.
Комментариев нет:
Отправить комментарий