ШАРЛЬ БОДЛЕР (1821 — 1896)

До 200-річчя від дня народження Шарля Бодлера

9 квітня народився французький поет Шарль Бодлер

Ви могли чути про його збірку "Квіти зла", що справила значний вплив на світову поезію XIX-XX ст.

Щарль Бодлер народився в Парижі. Від батька, культурної людини, що спілкувалася з відомими художниками й літера- торами свого чалу, Шарль успадкував витонченість манер, які вражали всіх навколо, і любов до мистецтва.

Уся збірка «Квіти Зла» бунтівна за своїм духом. Але поетові було необхідно особливо виділити цю рису світосприймання. І він назвав один із розділів книжки «Бунт».

Усе своє життя поет перебував на лезі ножа між прагненням пізнати єдність світу і самого себе та страшним розколом власної свідомості, душі й усього життя.

Декілька цікавих фактів з життя поета:

Бодлера відрахували з останнього курсу коледжу за розбещений спосіб життя.

Відвідував "Клуб гашишистів", де вживав гашиш та вино. Потім вийшли ессе "Вино та гашиш" і "Поема про гашиш".

Був захоронений разом з вітчимом, якого ненавидів. На плиті надгробку не було вказано, що Шарль Бодлер – поет.

Читайте, натхнення здобувайте!

Альбатрос

Буває, моряки піймають альбатроса,

Як заманеться їм розваги та забав.

І дивиться на них король блакиті скоса —

Він їхній корабель здалека проводжав.

Ходити по дошках природа не навчила —

Він присоромлений, хода його смішна.

Волочаться за ним великі білі крила,

Як весла по боках розбитого човна.

Незграба немічний ступає клишоного;

Прекрасний в небесах, а тут — як інвалід!..

Той — люльку в дзьоб дає, а той сміється з нього,

Каліку вдаючи, іде за птахом вслід!

Поет, як альбатрос — володар гроз і грому,

Глузує з блискавиць, жадає висоти,

Та, вигнаний з небес, на падолі земному

Крилатий велетень не має змоги йти.

(Пер. Д. Павличка)

Вечірня гармонія

Вечірній час прийшов. На кожній стебелині

вже квіти куряться, немов кадильний дим;

і звуки, й пахощі в повітрі голубім;

меланхолійний вальс, кружіння й млості дивні.

Вже квіти куряться, немов кадильний дим;

ридає скрипка десь, як серце в самотині;

меланхолійний вальс, кружіння й млості дивні;

сумна краса небес в спокої віковім.

Ридає скрипка десь, як серце в самотині,

зненавидівши те, що чорним звуть нічим;

сумна краса небес в спокої віковім,

пірнуло сонце в кров, що застигає в сині...

Зненавидівши те, що чорним звуть нічим,

шукає серце втіх в минулій світлій днині.

Пірнуло сонце в кров, що застигає в сині,

а слід горить в мені потиром золотим.

(Пер. М. Драй-Хмари)